КультураУкраїна і Світ

Діти вже не читають російською: історія бібліотекарки, яка рятувала книги в окупованому селі на Харківщині

Напис «Привет из РФ», «зетки» на стінах і дверях, сміття по коліна, перемішане з книжками, пляшками з-під горілки, дитячими костюмами та фекаліями; вікна, закладені книжками; багаття просто на підлозі. Такий безлад лишили по собі російські військові у бібліотеці села Капитолівка біля Ізюма. Адже це приміщення вони обрали собі для дислокації. Попри небезпеку для життя, бібліотекарка Юлія Какуля-Данилюк за час окупації тричі ходила до російської «бази», аби евакуювати якомога більше книжок.

Це село виживало під окупацією від 7 березня і майже до середини вересня 2022-го. Окупанти, за даними слідства і місцевих жителів, закатували вісьмох селян, зокрема, й письменника та поета Володимира Вакуленка, який часто навідував бібліотеку. Про те, як сільська книгозбірня пережила окупацію та відновилася, а місцеві діти перестали читати російською – у матеріалі Радіо Донбас.Реалії (проєкт Радіо Свобода).

Лелека – це символ затишної нині Капитолівки. Фігури лелек зустрічають подорожніх на в’їзді до села. Та вони, ці фігури, – з колишнього, мирного життя.

На муралі, який тут з’явився нещодавно, бачимо зовсім інших птахів.

Мурал з лелеками у Капитолівці


Мурал з лелеками у Капитолівці

Душі обпалені їхні, як лелеки, відлітали

«Художник (ми його не просили, казав, що «так на душу лягло») зобразив вогонь, і у вогні відлітаючих лелек. Я, коли побачила, сказала йому: «От як ви вгадали: у нас вісім закатованих росіянами людей у селі!» Мені здається, що оці душі обпалені їхні ось так, як лелеки, відлітали звідси. І художник, напевне, якось відчув трагедію нашого села», – пояснює бібліотекарка Юлія.

«Війна – біль»

У Капитолівці немає ані клубу, ані будинку культури. Тому бібліотека ще до окупації стала для села культурним центром: тут відзначали різні свята, працював аматорський театральний гурток.

Ми нагадували, який біль – війна

«Ми дуже любили ставити різні постановки. Особливо це було популярним до 9 травня. Ми ніколи не ходили з якимись плакатами, нічого такого. Ми нагадували про те, який біль – війна. І не можна цього повторювати. І який біль і жах люди переживають під час війни, – ми на цьому наголошували завжди», – наголошує Юлія.

За її словами, на той час російських книжок було більше. Та й читачі з пересторогою ставилися до українських книжок, мовляв, там є «незрозумілі західноукраїнські слова».

Жителька Капитолівки повертає до бібліотеки прочитані книги


Жителька Капитолівки повертає до бібліотеки прочитані книги

Проте бібліотекарка усіляко просувала і продовжує просувати серед дорослих односельців сучасну українську книгу та іноземну літературу, перекладену українською; передплачує українську пресу.

Основною має бути своя книга

Фонд книгозбірні поповнила її особиста бібліотека сучасної літератури, яку вдалося сформувати під час роботи у книжковому магазині.

«Я це роблю, тому що я українка, я живу в Україні. Я хочу, щоби всі розуміли, де вони живуть і хто вони є, – ділиться мотивацією працівниця книгозбірні. – Не може бути в Україні російське: має бути своє, українське. Ясно, що для розвитку ми маємо читати і зарубіжних авторів. Але основною має бути своя книга, українська. Бо ми – українці».

Війна. Рік 2014-й

З початку війни у 2014 році, коли гібридні сили Росії окупували Донецьк і Луганськ, на Ізюмщину (ця територія була під контролем українського уряду) вирушили переселенці, зокрема й зі Слов’янська.

Юлія згадує, як спілкувалася з багатьма. Вона не могла зрозуміти: невже люди не хочуть жити в Україні, а прагнуть бути в незрозумілих утвореннях «ДНР» і «ЛНР».

Все сталося через російську пропаганду

«На той момент багато було в нас переселенців, і практично всі говорили: «Ми не знаємо, що відбувається. Ми не розуміємо. Ми не хотіли цього». Люди, які жили навіть у селищі Піски під Донецьком, казали, що нічого не розуміють: що і чому відбувається, – ділиться Юлія. – А для себе я зрозуміла, що все сталося через російську пропаганду, бо росіянам вдалося зомбувати наших людей. І українська влада нічого не зробила, аби це попередити».

Війна. Рік 2022-й

Вранці 24 лютого російські війська скинули авіабомбу на військову частину у селі Борова (близько 30 км від Капитолівки). В Боровій жили батьки Юлії.

Подзвонила мамі. Та повідомила, що коїться щось страшне.

Жінка пригадує, що ходила по хаті розгублена, не знала, що робиться і що робити. А потім – пішла на роботу в бібліотеку.

«Я прийшла на роботу. До мене прийшла жіночка і попросила налаштувати «Дію» в телефоні: їй треба було отримати «ковідну» тисячу. Ще приходили жінки і питали, що відбувається. Ніхто нічого не розумів», – ділиться спогадами бібліотекарка.

А 28 лютого російські війська почали бомбити Ізюм. Довелося ховатися з сусідами у погребі, перечікувати авіанальоти та удари «градів» у молитвах.

Початок окупації

7 березня о 4-й годині вечора до Капитолівки зайшла колона російських танків. На першому танку був прапор. Ця картина, за словами жительки села, нагадала фільми про Другу світову. Тільки-от не вистачало відповідної музики.

А наступного дня війська РФ влаштували зачистку. Прийшли і до будинку бібліотекарки. Вона згадує: поки декілька окупантів наставили дула на вікна, двоє зайшли у двір, та перед цим не забули постукати у двері. Сказали, що мають оглянути хату. Зайшли. У передпокої на дзеркалі висів воєнний жетон чоловіка Юлії. Та його якимось дивом не помітили.

Для чого ви прийшли нас убивати?

Під кінець обшуку жінка не витримала і звернулася до російських військових українською: «Для чого ви прийшли нас убивати? Я упевнена, що у вас вдома є діти, дружини, сім’ї. Для чого ви прийшли нас убивати?»

Найдивніше, каже бібліотекарка, росіяни нічого не відповіли: просто опустили очі і пішли з двору.

Залишки російської важкої вогнеметної системи «Солнцепек» на вулицях звільненого Ізюма, вересень 2022 року


Залишки російської важкої вогнеметної системи «Солнцепек» на вулицях звільненого Ізюма, вересень 2022 року

Приблизно третина села, за словами Юлії, приязно поставилася до військових РФ. Цих людей, які зараз спокійно живуть у Капитолівці, Какуля-Данилюк називає зрадниками.

Окупація книжок

9 березня Юлія дізналася, що росіяни влаштували собі базу прямо у книгозбірні.

«Звісно, я пішла в бібліотеку. Бо це ж якби мені сказали, що якісь чужі люди заселилися в мій будинок. Насправді ж бібліотека – це мій другий дім, я проводжу тут більше часу, ніж вдома. І сюди багато вкладено моєї душі, моєї роботи. І я не могла зрозуміти, що тут можна робити, як тут можна жити», – розповідає працівниця бібліотеки, і навіть зараз у її словах чується неприховане роздратування.

Що побачила Юлія? Стелажі з книжками були перевернуті, книги були потоптані, комп’ютерна техніка побита. Дитячі костюми валялися на підлозі. Бібліотекарка була шокована таким гармидером. А окупанти теж були не в доброму гуморі.

«Це були молоді хлопці, «срочники». Вони були дуже налякані. Вони сиділи просто як миші і не розуміли, що відбувається, – така картина зустріла жінку у захоплених російськими військовими приміщеннях. – Один з них спитав, що розповідають українські новини. Я кажу: «А як ви думаєте: ви нас залишили без світла, без газу, без зв’язку. Як я можу знати новини?! Я можу знати тільки те, що я бачу. А я бачу те, що до мене в дім прийшли незрозумілі люди з незрозумілою задачею. Я не розумію, що ви тут всі робите».

Знищений російський бронетранспортер МТ-ЛБ на околиці міста Ізюму Харківської області під час наступу ЗСУ, 14 вересня 2022 року


Знищений російський бронетранспортер МТ-ЛБ на околиці міста Ізюму Харківської області під час наступу ЗСУ, 14 вересня 2022 року

Врешті Юлії дозволили забрати особисті речі і піти. Вона ж, збираючи речі до купи, одночасно питала у росіян, навіщо вони потрощили комп’ютери та порозкидали книжки. Ті відповіли коротко: «Ето нє ми». Дивлячись на жінку, російські військові почали потроху наводити лад у бібліотеці.

Евакуація книжок

У підсумку вона забрала особисті речі і кілька книг Володимира Вакуленка: боялася, аби окупанти не дізналися про його патріотичні погляди, адже письменник проживав у селі. Що

Портрет закатованого російськими військовми письменника Володимира Вакуленка у капитолівській бібліотеці


Портрет закатованого російськими військовми письменника Володимира Вакуленка у капитолівській бібліотеці

«І, коли я виходила з бібліотеки, сказала їм: «Хлопці, скажу вам тільки одне, і запам’ятайте мої слова: ви всі – прокляті. І ваші діти, і ваші онуки, і правнуки, і всі до сьомого коліна. І запам’ятайте: українська кров ніколи не змиється з ваших рук», – жінка каже російські військові на ці слова ніяк не відреагували.

Після цього Юлія ще двічі приходила до книгозбірні, аби евакуювати звідти книжки.

Бібліотекарка так пояснює свої дії: «Мені треба було виносити книжки! Мені хотілося врятувати якомога більше!»

А потім Юлія з’ясувала, що так само до бібліотеки приходили і місцеві жителі. Росіяни їм дозволяли заходити досередини. Люди брали книги, і потім багато хто, вже після визволення села, повернув їх назад.

У першу чергу, що евакуювали дитячі книжки, книги авторства Володимира Вакуленка, книги з історії та культури України.

Відродження після погрому

Востаннє вона навідувала свою бібліотеку 24 березня. А повернулася вже після звільнення, у листопаді 2022 року. Повернулася, бо знову треба було рятувати книги: російські військові позакладали ними вікна після прильотів. А тут почалися дощі.

Закладене книжками вікно у бібліотеці Капитолівки


Закладене книжками вікно у бібліотеці Капитолівки

Ось що побачила Юлія усередині книгозбірні: «Купа брудного одягу та пляшок, побиті зацвівші тарілки, усюди валялися книги. Вбиральня вся завалена мотлохом. і хтось тричі випорожнився на шапочку від дитячого костюмчика-мухоморчика. Прямо на підлозі в бібліотеці вони палили багаття. Було враження, що тут пройшов табун свиней. А книжки ми два дні вантажили у бус і вивозили до мене додому, і додому до сусідів».

Тепер бібліотека в Капитолівці – світла і затишна, з цілими вікнами, з електричними радіаторами замість вкрадених батарей, з новими яскравими меблями.

Відремонтували її завдяки партнерству з неурядовою італійською організацією AVSI та харківською громадською організацією EMMAUS.

А завдяки підтримці французького відділення міжнародної неурядової організації «Бібліотеки без кордонів» капитолівську книгозбірню забезпечили двадцятьма планшетами, ноутбуком, принтером та проектором, відеокамерою.

Нові меблі від міжнародної організації «Бібліотеки без кордонів»


Нові меблі від міжнародної організації «Бібліотеки без кордонів»

Вакуленко і Амеліна

Історія капитолівської бібліотеки пов’язана з долями Володимира Вакуленка та львівської письменниці Вікторії Амеліної, яка стала жертвою російського ракетного удару по піцерії у Краматорську.

Вакуленко презентував тут свої книги, проводив різні культурні заходи для дітей: запрошував письменників та учасників АТО.

А Вікторія Амеліна з’явилася тут під час розслідування убивства Вакуленка. І саме вона організувала тут вечір пам’яті закатованого письменника. Саме завдяки її роботі до Капитолівки приїжджають відомі письменники, видавці та волонтери.

«Знайомство з Вікою для мене проклало стільки місточків до людей з великими серцями, до людей, які піклуються про нашу бібліотеку і досі. Віка нереально вміла об’єднувати людей», – ділиться Юлія. Вона називає Вікторію своєю посестрою.

Книжки Вакуленка і Амеліної лежать тут поруч, на сусідніх полицях.

Відрізана Росія

Після деокупації, відзначає Юлія, її бібліотека не лише не втратила популярність серед селян – вона розширила активності. Тепер тут відбуваються ще й зустрічі із психологами та волонтерами, видають гуманітарну допомогу.

Питаємо, чи стала українська книга після звільнення Капитолівки більш затребуваною: «Люди багато питають книг з історії України; їм цікаво, хто такий Бандера; їм цікаво знати про рухи ОУН, УПА. Люди починають вникати в це, аби зрозуміти, де правда, а де брехня. Тому що російська пропаганда все рівно працює, як не крути».

А для дітей бібліотека стала місцем, де можна просто зустрітися і поспілкуватися, можна розвиватися завдяки різним активностям. Перед ними не стоїть питання, якою мовою читати книжки, наголошує бібліотекарка: «У нас діти не читають російською мовою взагалі. Взагалі ніхто не читає російською мовою. Як виключення один-двоє переселенців, яким важко перейти на українську мову, і батьки не спонукають до цього. Такі випадки в мене були. А так: діти не розуміють навіть російську мову. Дитяча книга в нас практично вся – українська».

Поки спілкуємося, звертаємо увагу на мапу України. Біля західних кордонів показані країни Європи. А от там, де розташована країна-агресор, – порожньо. Немає ніякої картинки зовсім.

Та сама мапа з відрізаною Росією


Та сама мапа з відрізаною Росією

«Тут зображені були матрьошки, кокошники, Кремль. Коли дітки побачили це, – попросили негайно відрізати частину з Росією. Сказали, що не хочуть нічого знати про існування цієї країни. Адже вона – наш ворог. І довелося обрізати по контуру, аби не травмувати дітей», – розводить руками жінка.

А ще бібліотекарка Юлія Какуля-Данилюк не сумнівається у перемозі України. Вірить, що українці усвідомлять себе сильними і пишатимуться собою. Говоритимуть українською і ще більше читатимуть українські книги.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.

Adblock test (Why?)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button