КультураУкраїна і Світ

Гранатометниця, яка хоче стати диригенткою. Історія киянки, яка добровільно пішла на фронт

Через російський обстріл вона втратила око, кілька днів пробула у комі. Тепер вже знову у строю і готова виконувати бойові завдання.
Ольга Рукавішнікова на позивний «Каратист» служить гранатометницею 112-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Переможниця низки музичних конкурсів, на початку повномасштабного нападу Росії на Україну добровільно замість скрипки взяла до рук зброю. Каже, далося взнаки хобі – бойові мистецтва, і думка: «Чому хтось хоче забрати моє?», тобто – Україну?

Скрипалька-гранатометниця розповіла Радіо Свобода про те, як бачать контрнаступ ЗСУ на фронті, а також:

  • Чому її підрозділ називався «Загін самогубців»?
  • Історії порятунку.
  • Чи можуть повідомлення «про втрати» стати «звичними»?
  • Чи відчуває Ольга гендерну дискримінацію у ЗСУ?
  • І чому рідний Київ «трохи підбішує»?

– Карате і скрипка. Як це все поєднується у вашому житті?

– Скрипкою і загалом музикою я займаюся із 4-х років. Відтоді це все моє життя практично. А карате я займаюся із 13 років.

Бакалаврат та магістратура закінчені у мене як у скрипальки. Консерваторія – Національна музична академія України. А зараз я закінчую другий бакалаврат – симфонічне диригування.

– Коли повномасштабний напад російський почався на Україну, вам було скільки років?

– 22.

Була просто думка: «Ні, так не можна! Якщо ви сюди прийшли, то все, вам кінець»

У мене 24 лютого мала бути репетиція, а 25-го мав бути концерт.
Але 24-го почалась війна. Було таке відчуття: «Як так може бути, що хтось прийшов і намагається моє забрати?».

Була просто думка: «Ні, так не можна! Якщо ви сюди прийшли, то все, вам кінець. Я йду у вас стріляти»…

Мама поставилася із розумінням. Тобто, зрозуміло, що вона дуже сильно переймається, але вона добре знає мій характер, і знає, що якщо я ухвалила рішення, я його вже не зміню, на нього неможливо вплинути (мова про добровільне долучення до ЗСУ – ред.)

– Але ж військової підготовки у вас зовсім не було, наскільки мені відомо?

– Не було (посміхається – ред.)

Власне, мені завжди було цікаво постріляти, наприклад, з тієї ж пневматичної зброї.

А коли вже потрапив нормальний «калаш» (атомат Калашникова – ред.) в руки, в принципі, нормально влучно стріляти виходило одразу. Мені було все зрозуміло – як його правильно перезарядити, правильно магазин змінити. До слова, 25 лютого в нас вже стрілянина була в Києві.

Потім РПГ потрапило до рук… І теж одразу якось все пішло.

– Так і розпочався ваш бойовий шлях. Які його напрямки?

– Якщо не враховувати Київ спочатку, поки ще тут було багато чого, то спершу це була Комишуваха, Луганська область. Тоді ще Бахмут в нас тилом був.

Другий – це був Харківський напрямок.

Ми починали контрнаступ. У нас був відбитий населений пункт, один з перших.

Ми з групою нашою заходили до «орків» (так в Україні за мотивами романів Толкіна називають російських загарбників – ред.).

Група має назву «Загін самогубців». Це назвали саме після тієї вилазки. За планом було, що ми до них дійдемо, їх трохи покошмаримо. Але головна задача була відволікти на себе увагу, доки інший підрозділ буде заходити штурмувати. Тобто ми маневр робили.

Ми підійшли до них (військових РФ – ред.) метрів на 300.
При тому, ми пішли майже без нічого: плитоноска розвідна, невелика, і зброя. Все. Ні касок, ні якихось там речей особливо.

Вони (військові РФ – ред.), м’яко кажучи, трохи були в шоці від такої картини, бо не очікували побачити когось. Почали по нас працювати з усього, що у них було. Міномети, пару кулеметів працювало, автоматні черги теж нормально так свистіли.

А ми собі групою залягли трохи це все перечекати: лежимо, майже анекдоти травимо.

Військові РФ відкотились, ну, кілометрів на 20 точно. За цю одну ніч

Ну, і по рації коригували (вогонь ЗСУ – ред.), та й почули, що заходив десант (ще один український підрозділ – ред.), і почав штурм з іншого боку.

Через якийсь час з цього штурму нас відкликали, щоб ми поверталися назад на свою СПШ-ку.

І вже потім ми дізналися, що військові РФ відкотились, ну, кілометрів на 20 точно. За цю одну ніч. Ми в шоці.

А звідти ми вже пішли до кордону (українсько-російського – ред.), і так у Вовчанську і залишилися.

Після був напрямок Кремінна. Луганська область – з кінця лютого і до літа, ну, і там же мене якраз зачепило…

– Ваші колеги з бригади кажуть, що ви з гумором до усіх життєвих перипетій підходите.

– Були історії неодноразово десь на передку: починається нормальний такий обстріл – зовсім поряд прилітає… Ми розуміємо, що ситуація не дуже: хтось у шоці, а я собі так спокійно сиджу і кажу – зате не нудно (сміється – ред.)

– Я писав нещодавно інтерв’ю із колишнім бойовим медиком на позивний Йода. Серед іншого, він мені розповів, що під Бахмутом умови боїв – це болото вище колін. Тому, там українські бійці через так звану окопну хворобу – іноді шкіру з ніг просто обдирають через те, що постійно у мокрому взутті.
А найважчі моменти на війні для вас із чим пов’язані?

– У мене один випадок був під Кремінною: у сіру зону зайшли, де не було позицій. Просто перед «орками» якось облаштовувалися – і за декілька годин в один із наших окопів потрапив снаряд.

Командир групи одного з побратимів відтяг одразу. Мене тоді ще трохи приглушило, але не сильно.

Коли вийшло нормально роздуплитись, я розумію, що той побратим, який зі мною в окопі, був не у тому стані, щоб щось робити. Він не переживав ще такого, і був у шоці.

Я йому кажу: «Саньок, ти головне з окопу нікуди не вилазь, голову не підіймай. Поки ти в окопі, все нормально».

Сама ж звідти вилізла, і до іншого окопу намагаюсь дістатися – куди прилетіло.

Череп пошкоджений, помітно було навіть трохи мозок. Шия була пробита

Там побратим був на той момент ще «трьохсотий». Я намагаюсь його якось відкопати, бо його дуже сильно присипало піском, землею, усім, що там було. Помітно було, що у нього череп пошкоджений, помітно було навіть трохи мозок. Шия була пробита.

Але ми навіть навіть якось трохи поговорити встигли… Але в один момент стало зрозуміло, що це вже «200». Це вже не «300».

Я дуже добре пам’ятаю цей момент. Мабуть, ось такі моменти… (втрати побратимів є найважчими моментами на фронті – ред.).

Однак, і це дуже погано прозвучить, наразі, на жаль, втрати стають якось трохи звичними вже.

Тільки одна ситуація була, коли мене трохи вибило з колії – доволі близький друг «задвухсотився» (загинув – ред.).

Тоді в мене настрій повністю зник, думки різні були… Та потім якось воно повернулося на круги своя.

– Що це за думки?

– Озлоблення проти тих, хто прийшов до нас із війною.

У мене була історія теж цікава. Треба було машину з СТО забрати свою. І, звісно, з моїм фартом треба було виїхати у Слов’янськ саме тоді, коли по ньому нормально прилітало, близько 10 прильотів було за менш ніж пів години.

Дістали малюка, який потім помер у швидкій

А мені треба було на пошту заїхати ще. Їду і розумію, що саме у сусідній будинок приліт. Вирва. Від будинку лиш уламки залишилися. П’ять поверхів, можна сказати, склалися в одному першому.

Піднялись з побратимом на п’ятий поверх – ну на те, що від нього лишилось, і там вже розгрібали… Діставали «300», «200».

Коротше, трохи затрималися…

– Тобто на певний час ви стали рятувальниками?

– Ми витягли, дуже сильно пощастило, «трьохсоту» дівчинку. Ну, може, їй років 14-ть чи 13-ть. Батька її знайшли, але «200». Кілька поверхів розібрали.

А з іншого боку дістали малюка, який потім помер у швидкій.

– Як ви самі отримали поранення?

– Мене вирубило нормально так під Кремінною.

– Як мені відомо, ви потрапили під черговий артилерійський обстріл з боку сил РФ. Кілька днів пробули в комі, частково втратили пам’ять. Зараз у вас замість ока імплант?

– Нє, виглядає він нормально. Можу дістати, показати. (Сміється – ред.)

– Якщо є імплант, нащо вам тоді пов’язка на око, тобто оклюдер?

Око мені лікарі видалили, воно пробите осколком

– Мозок фокусує зображення так на одне око, і все, я ним нормально бачу. А коли знімаю пов’язку, через якийсь час фокус іде на обидва ока, і картинка починає розпливатися.

– Ви розпитували побратимів про обставини вашого поранення? Що вони розповіли?

– Око мені вже потім лікарі видалили, воно просто була сильно пошкоджене, пробите осколком.

У мене, в принципі, їх у голові вистачає (посміхається – ред.)

– Не менше 5, наскільки мені відомо.

– Так. Від 5 до 8, як мені казали. І у голові, і десь у хребцях теж є.

Побратим розповідав, що мене нормально відкинуло (вибуховою хвилею – ред.) А він мене зловив.

У мене були тільки дві фрази. Там трохи з матом

І коли мене евакуювали, у мене якась свідомість ще була на той момент. І у мене були тільки дві фрази. Там трохи з матом, правда…

Фрази були десь у дусі: «У мене все з**бісь». І «в мене все ох**нно».
Все (посміхається – ред.)

– А потім ви знепритомніли і прокинулися у Києві?

– Так. Потім мені теж розповіли – випадково, що в мене шия зламана.
Це мені лікар сказав, коли побачив, що я на турніку займаюся вже.
Каже – не зарано!? Я кажу, та ні, все нормально (посміхається – ред.)

– Коли ви після реабілітації повернулися у бригаду?

– У строю з кінця серпня.

– Як мені відомо, зараз пишемо інтерв’ю, і ви знову їдете на на передову, виконувати бойові завдання.

– Найпевніше, якщо нічого не зміниться.

– Як ви, до речі, почуваєтеся у Києві?

– Коли виїжджаєш і передової, то можна якось хоч трохи пожити нормальним життям. Відчути, що хоч десь не так гучно, як там.

Коли люди починають забувати, що війна йде. Це підбішує

Але є деякі нюанси…

Коли люди вже починають трохи забувати, забувати взагалі, що війна йде. Це неправильно, звісно. Це трохи підбішує.

– Із гендерною дискримінацією ви зіштовхувались у Збройних силах України?

– Я знаю, що вона є десь, але саме я – ні.
У мене часто бувало так, що фізична форма краща, ніж у деяких хлопців.

Я можу запросто забрати у когось із них рюкзак, чи ще щось допомогти нести. І так бувало.

– Якби не сталася повномасштабна війна Росії проти України, якою б була ваша кар’єра?

– Симфонічного диригента однозначно. Скрипальки, найпевніше, теж.
Тільки закінчиться війна, і в мене все буде як раніше.

Adblock test (Why?)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button