КультураУкраїна і Світ

«Пекло, що може спіткати всю Європу»: оскароносна стрічка про Маріуполь – сигнал західному глядачу?

Український документальний фільм «20 днів у Маріуполі» здобув головну нагороду у світі кіно – премію «Оскар» – як це сприймають герої стрічки, самі маріупольці? В яких умовах працювала у Маріуполі знімальна група і як вдалося вивезти відеоматеріал? Як сприйняла стрічку західна аудиторія і чому нагородження української команди вирізали зі скороченої версії церемонії «Оскар», читайте в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

  • Авторами стрічки є режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василиса Степаненко. Вони були останніми журналістами, які залишалися в Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення і зафіксували те, що відбувалося у місті.
  • Всі троє авторів раніше отримали Пулітцерівську премію. Також цього року їх нагородили Шевченківською премією. Крім того, стрічка стала найкасовішим документальним фільмом в Україні минулого року, зібравши 500 тисяч гривень лише за перший вікенд прокату. Фільм також отримав відзнаку британської кінопремії BAFTA. Раніше команда оприлюднила офіційний трейлер стрічки.
  • Президент України Володимир Зеленський назвав фільм «20 днів у Маріуполі» таким, що «показує правду про російський тероризм». Він подякував команді, яка працювала над стрічкою і здобула «Оскар». За словами Зеленського, це дає змогу голосно сказати про російську війну проти України.
  • Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що у Кремлі не коментують отримання «Оскару» українською командою. Саму стрічку в інформаційному агентстві ТАСС назвали «антиросійською».
  • Режисер фільму Мстислав Чернов, отримуючи «Оскар», заявив зі сцени, що хотів би мати змогу обміняти нагороду на те, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, не окуповувала міста і щоб російські військові не вбивали десятки тисяч українців.

«Повільне вбивство міста»

Один із героїв фільму – заступник начальника відділу Головного управління Національної поліції у Донецькій області, підполковник Володимир Нікулін. Він зустрів знімальну групу під час ліквідації наслідків удару по пологовому будинку Маріуполя. Нікулін розповів «Новинам Приазовʼя» про те, як склалася його співпраця з авторами фільму і наскільки складно було працювати у Маріуполі, який атакували російські війська.

Володимир Нікулін


Володимир Нікулін

«Познайомилися ми 9 березня (2022 року) після того, як росіяни скоїли цей жахливий злочин – завдали авіаудару по пологовому будинку в самому центрі міста. Ми як поліцейські виїхали допомагати. Всі бачили ці кадри. На тому місці працювали і Мстислав з Євгеном. Так сталося, що за секунду сталося порозуміння між нами, моментально. Тому що я побачив їх, звернувся і спитав: «Може, якась потрібна допомога, хлопці? Може, ви будете з нами?». За лічені секунди ми прийшли до того, що ми потрібні один одному. Після цього вони лишалися з ними постійно. Принаймні я вже був постійно з ними», – каже поліцейський.

Українські рятувальники і волонтери несуть вагітну жінку Ірину Калініну, яка постраждала в результаті авіаційного удару російських військових по пологовому будинку та дитячій лікарні в Маріуполі, 9 березня 2022 року


Українські рятувальники і волонтери несуть вагітну жінку Ірину Калініну, яка постраждала в результаті авіаційного удару російських військових по пологовому будинку та дитячій лікарні в Маріуполі, 9 березня 2022 року

Вони разом переживали обстріли, шукали зв’язок для відправки фото та відеоматеріалів. За його словами, правду про те, що відбувається в Маріуполі, ще в березні 2022 року весь світ побачив саме завдяки матеріалам Малолєтки та Чернова, які ще вдавалось передавати з оточеного військом РФ міста.

Місто перетворювалося на поранену людину, яка фактично вмирала, яку добивали

«Це було перед очима як намальована картина – це була трагедія. Це було повільне знищення міста, повільне вбивство міста. Це дуже тяжко було спостерігати. Тому що спочатку місто було поранене, почалися обстріли об’єктів, уповільнено місто перетворювалося на поранену людину, яка фактично вмирала, яку добивали. І те, що наші мужні воїни боронили Маріуполь, те, що ми намагалися якось допомагати людям, це можна порівняти з допомогою пораненій людині», – згадує чоловік.

Поліцейський разом із журналістами залишив Маріуполь, коли місто перебувало вже у повному оточенні. Нікулін розповів, як вдалося вивезти знімальну групу з міста і зберегти матеріали, що фіксували події в Маріуполі.

Фотограф Євген Малолєтка і парамедик допомагають пораненій жінці у Маріуполі, 2 березня 2022 року.


Фотограф Євген Малолєтка і парамедик допомагають пораненій жінці у Маріуполі, 2 березня 2022 року.

Мешканці міста почали прориватися через лінію фронту

«Ми вже розуміли, що їх будуть шукати (окупанти – ред.) у Маріуполі. Всі розуміли, що при повному оточенні міста безпечно вийти можливостей у них не буде. Я впевнений, що росіяни планували знайти їх. Тому рішення виїжджати було ухвалене нами моментально, саме в той час, коли наші громадяни, мешканці міста почали прориватися через лінію фронту, адже російська сторона не надавала «зелені коридори» для виїзду. Це був прорив містян, які рятували своє життя, рятували життя дітей. Ми також виїжджали, і в нас тоді не було думок про те, що якісь будуть фільми, нагороди, якісь премії. Ми про це не думали», – зазначив він.

Нікулін переконаний, що ці кадри має побачити весь світ.

«Це не тільки для маріупольців важливо, це важливо для всієї нашої країни, може, і для Європи потрібно. Це нагадування про цю війну, яка йде у нас, адже нічого не закінчилося. Такі ж маленькі Маріуполі, на жаль, у нас по всій країні зараз, де знищують наших людей. Фільм – це буде нагадування світу про те, що в нас коїться. Буде нагадуванням про те, що нам потрібна допомога», – зазначив він.

«Маріупольці досі плачуть»

Ми також поцікавилися, як сприйняли стрічку «20 днів у Маріуполі» жителі цього міста. Так, президент «Маріупольського телебачення» Микола Осиченко розповів «Новинам Приазов’я», що за дорученням авторів фільму показував його у різних містах України. На всіх показах були присутні маріупольці, каже медійник.

Микола Осиченко


Микола Осиченко

«Я плачу і маріупольці плачуть. Ми плачемо на цьому фільмі, тому що він, мабуть, знімає той бар’єр, який ми собі виставили саме у нашому мозку, де ми заховали всі ті спогади, всі ті пекельні дні, пекельні години. І ось коли цей бар’єр знімається, то це все – тебе накриває флешбеками, ти пам’ятаєш все! Я спілкувався про це з маріупольцями, які там були, які були потім на показі фільму. Ми дійшли висновку, що чим більше ти намагаєшся забути щось, тим більше пригадуєш все нові і нові деталі. Цей фільм розбурхує все», – поділився він.

Осиченко каже, що байдужих до цієї стрічки немає.

Це не поставні кадри, це не актори, це не прописані діалоги, монологи, це не грим. Це реальні рани, кров

«Як його сприймають люди, які не були там, на щастя? Я не бачив жодної людини, яка б не співчувала. І мені дуже подобається, що люди сприймають цей фільм саме як документалку, саме як те, що було там. Тобто це не поставні кадри, це не актори, це не прописані діалоги, монологи, це не грим. Це реальні рани, кров. Коли люди наші це бачать, до них доходить, що потрібно, мабуть, подякувати Маріуполю і захисникам міста, мирним мешканцям міста, тому що саме це місто 86 днів стримувало велику купу ворога, який там забуксував на цьому місті. І саме ці 86 днів мала наша країна на те, щоб підготувати інші міста до, не дай Боже, такого ж самого», – зауважив він.

Виїзд з облоги

Знімальна група дуже ризикувала, працюючи в оточеному російськими військами Маріуполі, зазначив медійник. Зі слів Осиченка, шлях виїзду для них також був непростий, але вони змогли його подолати, не втративши цінні кадри.

Наслідки обстрілу дитячої лікарні та пологового будинку в Маріуполі, 9 березня 2022 року


Наслідки обстрілу дитячої лікарні та пологового будинку в Маріуполі, 9 березня 2022 року

Їх вивели майже за декілька годин до того, як туди зайшли росіяни. Якби вони їх там взяли, ми б не побачили цей фільм

«Я дуже радий, що Чернов, Малолєтка та Степаненко вижили. Я дуже вдячний хлопцям із ССО, які виводили знімальну групу з території лікарні, де вони були, вони їх вивели майже за декілька годин до того, як туди зайшли росіяни. Якби вони їх там взяли, ми б не побачили цей фільм. І велика подяка нашому поліцейському, підполковнику Володимиру Нікуліну, який вивіз знімальну групу на своїй машині. Це було диво, тому що якби вони спробували виїхати через декілька днів, автівки вже обшукували ретельніше, людей роздягали, щось шукали. Вже в окупантів були бази даних, хто є хто», – згадує співрозмовник.

«Європа має це бачити»

Важливо, щоби стрічку про облогу та російську окупацію Маріуполя побачила західна аудиторія, додав президент «Маріупольського телебачення».

«Якщо ми говоримо про Європу, мені здається, їм потрібно це бачити їм всім. Тому що коли вони розмірковують про те, що нам треба піти на мирні перемовини з вбивцями або «підняти білий прапор», нехай дивляться цей фільм. Нехай вони подивляться на те пекло, яке робила Росія з нами в нашому місті, і нехай вони замисляться, якщо ми піднімемо білий прапор, як скоро таке пекло Росія зробить у Європі? Я думаю, що дуже скоро. Я дуже сподіваюся, що хтось в Європі це розуміє», – зазначив маріуполець.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

  • Маріуполь російські війська захопили у травні 2022 року після майже трьох місяців запеклих боїв. За цей час у місті було зруйновано значну частину будинків та інших об’єктів. Точна кількість загиблих наразі невідома – оцінки варіюються від кількох тисяч до кількох десятків тисяч людей.

«Передали відчуття небезпеки глядачу»

Кінокритик видання «Детектор медіа» Дмитро Десятерик вважає, що «20 днів у Маріуполі» – це один із найкращих документальних фільмів за останні 10 років в українському кіно. Він каже, що цей фільм не досяг би таких успіхів, якби це була просто хроніка війни та нічого більше.

Дмитро Десятерик


Дмитро Десятерик

Ми просто шкірою відчуваємо ту небезпеку, яка їм постійно загрожує

«Мстислав Чернов – режисер фільму, організував там оповідь одразу на кількох планах. Там, наприклад, є така канва, в якій ми спостерігаємо за знищеним міста, за тим, як смерть все більше і більше охоплює всю територію, це один план. Другий такий план або другий шар оповіді – це, власне, те, що відбувається з самою групою, бо нам ще цікаво стежити за тим, як ці хоробрі люди пересуваються містом, як вони шукають точки зв’язку, щоб скинути матеріал, як вони взаємодіють один з одним. Ми просто шкірою відчуваємо ту небезпеку, яка їм постійно загрожує. Це просто елементи трилера, я б сказав», – зазначив кінокритик.

Разом з тим, каже він, в стрічці присутні ліричні моменти, які він характеризує як «емоційні розрядки».

«Бо там не тільки оце жахіття, там є ще і якісь дуже ніжні, ліричні епізоди. Це якийсь чоловік, який показує свою черепаху в акваріумі. Каже: ось це – Вася, і він хоче жити. Інший чоловік ловить на вулиці морську свинку, яка в нього вистрибнула з рук. Тваринка хоче жити. Тобто там є ще й отакі моменти, які не належать війні, моменти життя, які стверджують життя навіть у таких дрібницях», – наголосив Десятерик.

Про сприйняття фільму на Заході

Рецензії і відгуки, які є в іноземній пресі, свідчать про те, що західні глядачі сприйняли фільм про Маріуполь «емоційно глибоко», каже кінокритик.

Кадр із фільму «20 днів у Маріуполі»


Кадр із фільму «20 днів у Маріуполі»

«Саме завдяки ліричним інтонаціям і цій багатій емоційній палітрі Мстислав зміг достукатися до західної аудиторії, яка нічого не знає про Україну, а про нашу війну знає хіба що з новин. Я думаю, що з того, що я бачу – західний глядач відчув це як свою особисту драму. До нього оце дійшло глибше, ніж доходять новини», – переконаний він.

  • 11 березня стало відомо, що у скороченій міжнародній телеверсії церемонії вручення премії «Оскар» організатори вирізали номінацію «Найкращий повнометражний документальний фільм», у якій перемогу здобула українська документальна стрічка. Команда «Суспільного» висловила своє обурення організаторам премії, компанії Disney Entertainment.
  • Там відповіли, що окремі категорії та частини шоу не вдалося включити до 90-хвилинної версії для міжнародної аудиторії через часові обмеження. При цьому у Disney стверджують, що вибір номінацій для скороченої версії визначили заздалегідь.

Кінокритик Десятерик вважає, що причиною такого рішення є, швидше за все, зверхнє ставлення до воєнної тематики.

«Звісно, що є ряд категорій, які є менш важливими, пріоритетними, ніж такі категорії, як «Найкращий фільм» або «Найкраща акторка». Вони вирішили викинути саме документальну категорію, в якій були «20 днів у Маріуполі». З яких міркувань? Я не знаю. Мені в цьому бачиться не те, щоб злий задум чи російський вплив, чи російські гроші, а такий собі снобізм, така зверхність – ну, подумаєш там, якийсь документальний фільм про війну. У світі йде багато війн, ось, і однією війною більше, однією менше. Я бачу в цьому такий снобізм і певну колоніальність», – сказав кінокритик.

Adblock test (Why?)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button