Подорожі

Що поєднує Поділля із Храмом Гробу Господнього в Єрусалимі?

Сенсаційне відкриття подільських краєзнавців

Стаття щойно вийшла у виданні «Nowy Kurier Galicyjski», яке є інформаційним партнером проекту «Могили предків». Даємо у перекладі х польської. Світлин набагато більше, ніж у польському виданні.

Цвинтар в с. Куманів

«Новий Кур’єр Галіцийський» вже розповідав про дослідницький проект «Могили Предків», започаткований Відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради та ГО «Україна Інкогніта». Нагадаємо, – у ході його реалізації мають бути обстежені та досліджені некрополі Городоччини (українські, польські та єврейські) з метою збереження історичної спадщини і популяризації різноманітної та багатонаціональної  культури Поділля. Про зроблені краєзнавцями відкриття (часом сенсаційні!) неодноразово повідомляв як «НКГ», так і чисельні регіональні, загальнонаціональні та, навіть, закордонні медіа. За підсумками проекту планується підготувати окрему книжку, та організувати низку фотовиставок. Першу фотовиставку, зауважимо, планується присвятити саме римо-католицьким (польським) цвинтарям. Після експонування в Городку її подарують музею Сохачева – місту побратиму Городка в Польщі.

Цього разу фокусі уваги проекту «Могили предків» опинилися село, а колись містечко Кузьмин, Городоцької громади та село Куманів колишнього Городоцького району, а нині Сатанівська Громада. Останнє пізніше  розділилося на власне Куманів та Андріївку.

Синагога в Кузьмині та розписи, що відкрилися у наслідок пожежі

Знахідки зроблені в Кузьмині виявилися цікавими, а відкриття розписів у місцевій синагозі початку ХІХ ст. (раніше вони ховалися під «радянським» тиньком) – навіть сенсаційними. Але про це ми опустимо.  Найбільш сенсаційні відкриття поталанило зробити в селах Куманів та Андріївці.

Цвинтар в с. Куманів

Перше відкриття було зроблене на православному (українському) цвинтарі. Тут маємо багато давніх надгробків-хрестів, часом досить нетипових для цієї місцевості  форм. Найдавніші поховання датуються ще  кінцем XVIIІ століття. Найцікавішими ж і абсолютно несподіваними виявилися два розташовані поруч надгробки встановлені на могилах дітей 5-ти та 6-ти років. Всі вони датовані 1877 р. Вірогідно діти померли одночасно у результаті нещасного випадку чи інфекційної хвороби. Ці надгробки знайшов активний учасник проекту Валентин Нищий.

Класичний “польський” хрест

Кам’яні хрести на дитячих похованнях цікаві тим, що їх оздоблення є еталонним для римо-католицьких (польських) пам’ятників і аж ніяк не православних (українських). Зокрема їх зворотний бік прикрашено хрестом, виконаному у латинській традиції та христограмою «IHS». Подібні за декором, і не виключено роботи того ж майстра, можна побачити на давньому польському цвинтарі Городка.

Як вважає співголова проекту начальник відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради Олег Федоров, причина використання «польських» хрестів тут може бути досить прозорою:

«У ті часи заготовки під надгробки розвозили на возах селами так звані «хрестовози»,  – каже пан Федоров. – «Хрестовози» брали на реалізацію продукцію майстрів-каменотесів, а по тому реалізовували або за гроші, або в обмін на зерно. У валках «хрестовозів» були надгробки на всі випадки життя. Навіть єврейські мацеви. Вірогідно, коли вони дісталися Куманова всі «православні» чи «нейтральні», хрести були продані, і залишалися лише відверто католицькі. От їх і купили батьки чи рідні цих дітей».

Не виключається й інша версія. Можливо поховані діти були із змішаної сім’ї – мати полька, батько – українець, чи навпаки. Відповідно римо-католицька символіка це якийсь компромісний крок.

Валентин Нищий має свою версію. Як вважає краєзнавець тут міг зіграти суто фінансовий аспект:

«Як бачимо діти померли чи загинули одночасно. Ми не знаємо які статки були у батьків. Купувати одразу два великих кам’яних хрести для них могло було задорого. Обмежилися двома маленькими. Маленькі ж у вже згаданих «хрестовозів» були лиш з римо-католицькою символікою… Виходячи із тези «Бог для всіх один» їх і купили»

На момент цієї знахідки здавалося, що «польсько-українські» хрести це головна знахідка експедиції на береги Сквили. Але, як з’ясувалося найцікавіше очікувало попереду!

Тут варто зауважити, що Куманів та Андріївка це дуже віддалені села. Власне, як видається, нога туриста чи дослідника-краєзнавця тут досі не ступала. Принаймні в мережі інтернет про те жодної згадки. Власне як і про самі села як такі. Що й зрозуміло – потрапити сюди випадково – неможливо. Та й не випадково – потрібно дуже-дуже постаратися. А перед тим – дуже захотіти. Хоча це ігнорування – дивне. Природа тут чудова. Краєвиди – дивовижні. Навіть на самий початок квітня. А вже у травні тут буде справжній рай. Та й з історичними пам’ятками, – все гаразд. От лише добиратися розбитими дорогами – складно.

Куманівсько-Андрієвський краєвид. На горбі старий католицький цвинтар

Окраса села – костел Преображення Господнього, що стоїть на вершині високого пагорбу.  Інформації відносно його зведення мало, до того ж вона суперечлива. Достеменно можна говорити лиш одне – у майже сучасних формах він постав близько 1750 року на місці більш ранніх попередників і сталося це коштом когось із дуже поважної у цих краях родини Стадницьких гербу «Шренява».

Впродовж тривалого часу храм був центром величезної парафії, що поширювалася на добрий півтора десятка довколишніх сіл. Після загарбання теренів УНР російськими більшовиками для парафії і храму настали важкі часи. В очах окупаційної московської влади і місцевих колаборантів він виявився двічі ворожим. По перше російські більшовики поборювали церкву як таку. По друге це був польський костел. Нагадаємо, що у міжвоєнний період головним ворогом СРСР була саме «панська» Польща, а не Німеччина чи там Британія зі США. До того ж це була прикордонна територія і всі місцеві поляки (навіть пролетарі і селяни) вважалися потенційними шпигунами Пілсудського. Що вже тут казати про ксьондзів. За спогадами старожилів останнього ксьондза Куманівської парафії (вірогідно о. Лінєвича) місцевий українець зміг переправити через Збруч. Коли влада про те дізналася – рятівника розстріляли.

Після закриття храму його перетворили на зерносховище, а після Другої світової війни на склад сільгоспхімії. Лише за Незалежності святиню повернули віруючих і вона згодом була підняти із руїни зусиллями знаменитого ксьондза-будівельника о. Владислава Ванагса. На жаль відновити багате архітектурне оздоблення та неймовірні внутрішні розписи не поталанило. Це дорого та й немає вже таких майстрів.

Враховуючи поважний вік костелу  та некрополю дослідники резонно сподівалися знайти навіть пам’ятники XVIII ст. А вважаючи на факт, що тут ховали шляхту із понад десятка довколишніх сіл, ці надгробки мали бути досить непростими. Але грандіозний, обнесений потужним кам’яним муром, цвинтар сподівань не виправдав. Основні його терени виявилися абсолютно пустими та виглядали як звичайний ліс. Навіть уламків – катма. Лише кілька сплюндрованих підземних гробниць.

Це має просте і сумне пояснення. Майже одразу після закриття костелу комуністи вивези із цвинтаря всі залізні та чавунні надгробки. Процес індустріалізації гостро потребував металу. А його на некрополі було чимало. Зокрема, за переказами лише на гробівці родини  Жуковських (цій родині колись належала частина села) стояв чавунний хрест заввишки аж у 8 метрів! Крім того на цвинтарі було чимало надгробків що мали бронзові деталі та оздоблення.

Поталанило знайти усього лише із півтора десятків старих пам’ятників. Правда цікавих. Серед них, наприклад, сплюндрований надгробок одного із дідичів села Густава Пліснєвича (інша частина належала родині вище згаданих Жуковських).

Варто зауважити, що Куманівський храм має ще одну цікаву і унікальну особливість. Його оточує величезна територія так званої «костельної землі». Тобто землі, що належала парафії, і використовувалася для її потреб. На ній колись стояли різноманітні споруди – дім вікарія, шпиталь, плебанія тощо.

Аби скласти уявлення про грандіозність теренів парафіяльної землі досить зауважити, що двоповерхова плебанія, зведена ще 1781 р. знаходиться більш ніж за 200 метрів на схід від храму. Колись, ще у вісімдесятих роках минулого століття, тут була місцева початкова школа. А зараз – мальовничі руїни посеред хащів. Дуже шкода, що така красива споруда та ще й XVIII століття, руйнується.

А тепер до найголовнішого відкриття експедиції та однієї із найбільш значимих знахідок, зроблених у під час реалізації проекту «Могили предків». Ба! Аби не війна це була би сенсація загальнонаціонального масштабу.

Біля дороги, що веде до храму дослідники спочатку побачили вхід до старого льоху. Враховуючи низку обставин, у першу чергу особливості мурування, це був явно не простий селянський льох. Однак без підготовки зазирнути до нього не виходило. Вхід засипано сміттям (вірогідно усередині те ж саме). Багато битого скла. До того ж смітник періодично підпалювали і все вкрито шаром сажі. Тут і розчистка потрібна, і комбінезони.

На насипу льоху, чи вірогідніше якоїсь каплички-гробівця, колись стояла велика сакральна фігура. Її колись знищили комуністи. Слідів фігури не залишилося а от складений із кількох блоків чималий постамент – уцілів. Правда лежить він тепер на боці.

Яке ж було здивування дослідників, коли обдерши мох вони побачили, що увесь постамент густо вкривали продряпані на його поверхні хрестики-графіті. Такі позначки в історичній літературі мають назву «хрести пілігрімів» (паломників). Подібні після, а то і під час молитви продряпували прочани під час відвідування особливо шанованих святинь. Продряпаний хрестик мав не лише засвідчити відвідування святині, але й підсилити прочитані тут молитви. Найвідоміші «хрести пілігрімів» вкривають стіни Храму Гробу Господнього у Єрусалимі. Там їх десятки, якщо не сотні тисяч. Цікаво, що якщо в приміщені Храму хрести на замовлення прочан вирізали спеціальні майстри (аби було ще й гарно) то у віддалених закутках – пілігріми дряпали самі і як уміли.

УВАГА! Більше інформації про “хрести пілігрімів” (і більше фото) дивіться На Поділлі знайшли «хрести пілігрімів»

В такій кількості, а краєзнавці нарахували майже три десятка позначок, на римо-католицьких пам’ятках України «хрести пілігрімів» ще не траплялися!

«Такі хрести  на теренах Центральної та Східної Європи датуються в широкому діапазоні від Х століття (Мурфатлар, Румунія) до XVIIІ століття (Печерний монастир в с. Субіч, Хмельницька обл), – коментує знахідку відомий подільський історик та археолог, кандидат історичних наук Павло Нечитайло. – Враховуючи дату «1704», вирізану на постаменті, у цьому випадку теж маємо XVIIІ століття. Не виключено, що частина продряпаних хрестиків датуються й ХІХ століттям. Завдяки минулорічній знахідці експедиції «Україна Інкогніта», –  хреста на могилі Пантилимона Копитька (помер 1860 р), який теж вкривають «хрести пілігрімів» хронологію практики продряпування хрестиків можна підняту й на другу половину ХІХ століття».

Також науковець додав:

«Подібні хрести у наших краях більш характерні для православних печерних монастирів, але  та трапляються у католицьких храмах. А от на римо-католицьких пам’ятниках в такій кількості досьогодні вони були  невідомі. Наразі це загадка на яку поки що немає прямої однозначної відповіді»

Чому саме цій сакральній фігурі така шана – наразі сказати неможливо. І чому вона вважалася наскільки значимою, що прочани під час молитви продряпували на ній хрестики – поки що таємниця, яку дуже хочеться розгадати.

На жаль табличка із написом нічого не пояснює. М’який вапняк вивітрився і напис розібрати дуже складно. Вдалося розібрати лише такі слова «Novels… A Jacobes …dictions …Lingram(?)». Вірогідно на боці, на якому лежить постамент, є ще один напис. І можливо він може щось пояснити.

На жаль опитані місцеві мешканці нічого про ці пам’ятку не знають. Не допоміг навіть ксьондз о. Христофор, який приїздить із Сатанова на служби. Він, на прохання дослідників, теж опитав парафіян, але результат нульовий.

Якщо припустити, що льох, на якому колись стояла фігура, то не льох, а гробівець, то можливо там була похована якась дуже поважна людина, яку місцеві мешканці шанували як святого. Поки що маємо чергову загадку Історії, яку потрібно розв’язати. Можливо до її вирішення долучаться дослідники із Польщі. Раптом якісь записи залишилися в архівах…

Дмитро Полюхович. Співголова проекту «Могили предків» від ГО «Україна Інкогніта»

Adblock test (Why?)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button