Подорожі

У місті Городок на Хмельниччині відкрито виставку, символізм якої зашкалює

Ця новина трішки поза тематикою «Україна Інкогніта», але члени нашої команди були не останніми серед тих хто її ініціював і готував.

13 травня  в місті Городок, що на Хмельниччині відкрилася непересічна і надзвичайно символічна виставка, присвячена дівчатам та жінкам, які загинули на війні. На ній представлено понад півсотні портретів полеглих захисниць. Автор – відома журналістка, поетеса, громадський діяч, а нині офіцер ЗСУ Олена Білозерська. Відвідувачі зможуть побачити як фотокопії, так і оригінали її робіт.

Виставку відкрито у бомбосховищі Художньої школи

Місце проведення – теж нетривіальне і символічне – бомбосховище Дитячої художньої школи. Колись це був звичайний льох старого дореволюційного особняка, у якому наразі знаходиться заклад. Але війна змусила його постати у новій якості. Це одне із найнезвичніших бомбосховищ України – аби не було так сумно діти під час повітряних тривог розмалювали його стіни яскравими веселими малюнками. Тепер він і сам по собі  унікальний арт-об’єкт. Після війни до нього ще будуть водити туристів.

Нішу, у якій до революції власники особняку ймовірно зберігали вино, діти перетворили у вікно у мирний сонячний світ

Ініціатори та організатори заходу – міська рада Городка, відділ культури національностей релігій і туризму Городоцької міської ради, міський будинок культури і, звісно, Городоцька дитяча художня школа.

Символізм виставки – зашкалює. Портрети полеглих жінок і дівчат, намальовані жінкою воїном, зазвичай після бойових виїздів, на відпочинку, виставляються у бомбосховищі розмальованому дітьми під завивання сирени.

Олег Федоров є ще й партнером ГО “Україна Інкогніта” по дослідженню старих некрополів Поділля

Із цього приводу начальник відділу культури національностей, релігій і туризму Олег Федоров на відриті виставки зауважив:

«Війна змінює масштаби сприйняття. Що було колись другорядним, – стає головним. І навпаки… Яскравий приклад – роботи пані Олени. Серед художників перемальовка портретів з фото завжди вважалася просто ремеслом. Але тут наперед виходить інше: хто на портретах, ким намальовано та за яких обставин. Це повністю змінює цінність робіт. Я більш ніж певен, що незабаром за цими малюнками, намальованими простою гелевою ручкою на звичайному канцелярському папері будуть полювати провідні художні музеї України і світу»

Пані Олена на відкриття своєї виставки, на жаль, приїхати не змогла. Все ж сьогодні вона діючий офіцер ЗСУ, а служба є служба. Обмежилася відеопривітанням.

Крім того вона окремо розповіла, як виникла ідея цих портретів:

«Я ніколи не вчилася малювати. Хоча здібності до цього маю – добре малювали батько і дід, каже Олена Білозерська. –  В дитинстві малювала анітрохи не краще за інших дітей – може, тому й не вчилася. У 2000-х роках намалювала з десяток портретів відомих політиків і своїх знайомих – тоді й почало щось виходити. Політики мені на них свої автографи ставили.

Юрій Луценко, тоді міністр МВС, пожартував – написав на портреті “Всім постам ДАІ”. І у мене потім знайомі наробили копії з цього портрету – а він же графічний, від оригінала відрізнити важко – і возили з собою в автівках, казали, що допомагає від ДАІшників.

Потім я цю справу закинула майже на 20 років. А в кінці минулого року був у мене важливий збір. Люди, які роблять збори, часто розігрують якісь сувеніри між донаторами, нерідко це речі ручної роботи. Так влаштована психіка людей: донаторам приємно мати якісь сувеніри на пам’ять про те, що вони долучалися до допомоги війську. І тут я згадала, що трохи вмію малювати. Зробила кілька начерків облич відомих людей, влаштувала розіграш,  донаторам та іншим  сподобалось.

Далі намалювала кількох відомих полеглих Героїв – Олександра Мацієвського,  Тиграна Оганесяна, Дмитра “Да Вінчі”… Потім подумала, що гинуть на війні не лише чоловіки, а й дівчата. Першою намальованою мною полеглою Героїнею була Дар’я Філіп’єва (Блискавка). Потім побратим іншої загиблої Героїні, Яни Рихліцької, попросив намалювати і її портрет. А потім я захворіла, лікувалася пару місяців, і в мене з’явився вільний час, і я почала малювати дівчат… Хочу намалювати абсолютно всіх. Це таке вшанування, мій особистий внесок у те, щоб люди про них не забули. Потім видати окремою книгою-фотооальбомом».

Правда пані Олена одразу зізналася, що до кінця війни, зі зрозумілих причин, намалювати всіх неможливо, тож спочатку буде перший том, до якого увійдуть 100 портретів та історій наших Героїнь. Наразі їх 63…  Але, як зазначила співрозмовниця, тут довелося зробити паузу через завантаженість по службі. Але вона планує обов’язково завершити цю роботу і видати книгу.

«Морально над всіма портретами працювати важко, тому що вдивляєшся в обличчя жінок, читаєш їхні історії, намагаєшся відчути їх як людей і трошки проживаєш їхні долі разом з ними», – продовжує свою розповідь пані Олена. – Пропозицію щодо відкриття виставки сприйняла, звісно, радо, з вдячністю. Тому що моя мета – щоб більше людей дізналися про наших Героїнь, а виставка цьому дуже добре сприяє».

Це перша публічна (поза соціальними мережами) демонстрація цих робіт в Україні.  Перед цим у лютому цього року роботи (але у меншому обсязі) експонувалися в Німеччині, у місті Регенсбург.

У відкритті виставки взяли участь представники керівництва міста, громадськості, ветерани, військові, учні художньої школи та кадети з Городоцького ліцею №4. Останні активно вивчають військову справу, аби згодом стати гідними захисниками Батьківщини.

Церемонія відкриття розпочалася із тужливих звуків скрипки. Викладачка музичної школи Леся Коморна виконала сумну композицію «Обійми мене» із репертуару гурту «Океан Ельзи».

Плач скрипки підкреслив урочистість і трагічність заходу. Потім була хвилини мовчання, якою вшанували як загиблик дівчат і жінок, так і всіх захисників України, які загинули на фронтах.

Секретар Городоцької міськради Олена Гріх (у центрі) та начальник другого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Вадим Побута

«Ця виставка дуже потрібна і важлива, особливо сьогодні – каже секретар Городоцької міськради Олена Гріх. – Адже вона вкотре нагадує про подвиг дівчат і жінок захисниць, які добровільно стали на захист України і віддали за неї найдорожче, – своє життя. Символічно, що вона відкривається одразу після Дня Матері і приурочена цій даті. Серед полеглих є і матері, і зовсім юні дівчата, які так і не дізналися радості материнства… Це гірко, страшно і сумно усвідомлювати…»

Крім того пані Олена зазначила, що прив’язка відкриття виставки  до минулого Дня Матері несе у собі ще один символічний шар:

«Мати, яка стає на захист своїх дітей, як вже народжених так і ще не народжених,  – непереможна і бореться до кінця…», – підкреслила Олена Гріх.

Також вона зауважила, що «мета виставки нагадати, що всі ми маємо стати на захист нашої Батьківщини від знавіснілих російських агресорів. Хто зі зброєю в руках. Хто в тилу, максимально допомагаючи фронту. Вважаю, що вона ще й несе величезне виховне значення. Особливо для школярів, які її обов’язково відвідають. Одна справ бачити щось у новинах, інша зазирнути у в вічі жінок і зовсім юних дівчат, які віддали своє життя за батьківщино Тим більше, що художниця робила акцент саме на очах».

Начальник другого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Вадим Побута коментуючи виставку акцентував не лише на подвигу дівчат та жінок, які віддали своє життя за Батьківщину воюючи нарівні із чоловіками на бойових, а не тилових чи господарських посадах: «Подвиг цих жінок і дівчат, часом майже дітей, які добровольцями стали до лав Збройних сил має слугувати прикладом у першу чергу для чоловіків. Жінки і дівчата добровільно пішли на фронт, у той час коли в Україні маємо чимало здорових і дужих чоловіків «ухилянтів», які ховаються по кущах. Їм має бути соромно».

«Виставка розчулила до сліз, – каже відомий городоцький етнограф Наталя Надвинична. – Бачити оті зовсім юні усміхнені обличчя і одночасно усвідомлювати, що всі вони – убиті росіянами… Це страшно… Особливо зворушливими були дитячі голоси, що озвучували біографію кожної із героїнь. Багато відвідувачів не приховували сліз…»

Під час відкриття виставки стався сумний і дивовижний збіг. Крім фотокопій робіт Олена Білозерська передала на виставку і кілька оригіналів. Вони були виставлені окремо, на вулиці (потім їх перенесли до бомбосховища) . На одному із оригіналів –  Діана Савіта Вагнер, позивний «Snake», – німкеня, яка приїхала в Україну ще до початку повномасштабного вторгнення. Служила бойовим медиком штурмової сотні у батальйоні «Карпатська Січ». Перед цим портретом довго стояв ветеран війни, який воював у «Карпатській Січі» Борис Малий:

Несподівана і трагічна зустріч…

«Я її добре знав, – каже ветеран. – Для мене побачити її портрет дуже боляче. «Snake» була просто навіженою і безстрашною, витягувала на собі хлопців із такого пекла, що годі й уявити…»

Жахливі і сповнені болю картини… Діти такого малювати не повинні.. Але клята війна…

Крім робіт пані Олени на церемонії відкриття були представлені картини учнів художньої школи присвячені війні. Роботи, зауважимо, надзвичайно талановиті, і вони заслуговують окремої розповіді.

Виставка діятиме до кінця травня.

Adblock test (Why?)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button