CULTURE TREND

«Мотивація працювати – це відновлювати втрачене». Як відроджується вдруге театр-переселенець із Луганщини

«Мотивація працювати – це відновлювати втрачене». Як відроджується вдруге театр-переселенець із Луганщини

«Мотивація працювати – це відновлювати втрачене». Як відроджується вдруге театр-переселенець із Луганщини

Луганський обласний український музично-драматичний театр – двічі переселенець. Уперше закладові та його співробітникам довелося тікати від війни 2014 року. Тоді, після окупації Луганська, частина трупи переїхала й відновила роботу в Сєвєродонецьку. Коли ж РФ розпочала повномасштабне вторгнення і захопила Сєвєродонецьк, знову переїхали. Дніпропетровщина, Львівщина, Київ, Європа – куди тільки не розкидало акторів. Зрештою, колектив зібрався в Сумах, поповнився «свіжою кров’ю» і знову запрацював.

Театр, створений в далекому 1941-му, під час Другої світової війни – для підтримки він виступав у військових частинах і шпиталях. А під час нинішньої війни – допомагає своєму глядачеві переживати непростий час.

Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розпитав співробітників про те, через що довелося пройти і як змогли відродитися.

«Будівлю театру розстріляли з танка»

Денис Пономаренко – актор Луганського театру-переселенця і сам – двічі переселенець. Він народився й виріс у селі на Донеччині, яке зараз в окупації. 2014 року навчався в державній академії культури та мистецтв у Луганську. Розказує: тоді він, студент, від війни був змушений тікати до Ніжина. Туди його покликав улюблений викладач Володимир Московченко, а потім він же – і до Сєвєродонецька.

Денис Пономаренко – актор Луганського театру-переселенця


Денис Пономаренко – актор Луганського театру-переселенця

До початку повномасштабного вторгнення Росії, розповідає Денис, вони з дружиною Анастасією, також актрисою, готові не були. Жили майбутньою прем’єрою. 24 лютого 2022 року, почувши перші вибухи, трохи розгубилися, а потім вирішили виїздити з міста.

Готуйтеся, тримайте тривожну валізку

«У нас була прем’єра вистави «Хто я?» (п’єса про цінність людської особистості – ред.), і ми готували наступну. Нас дирекція попереджала, що може розпочатися війна. Були збори, але на них казали, що вони так, швидше – формальні. Але, мовляв: готуйтеся, тримайте тривожну валізку. У нас не було нічого складено. Все, що я зробив, – виніс до гаража всі інструменти. Це я так собі подумав: якщо щось трапиться, то я хоча б з інструментами зможу комусь допомагати», – пригадує актор.

24 лютого сім’я Дениса, як і мільйони інших по Україні, прокинулася від вибухів: «Нам зателефонували з театру й сказали – рухайтеся в напрямку Дніпра. Ми думали, що робити. Наші друзі залишалися в Сєвєродонецьку, казали, що будуть в бомбосховищі пересиджувати. Думали, що оборона, яка роками будувалася, витримає. Батьки дружини кликали до себе, в Донецьку область, але там теж точилися бої. Ми ухвалили рішення їхати на Дніпро», – розказує він.

Будівля театру – зруйнована повністю


Будівля театру – зруйнована повністю

З 2014 року Денис змінив чотири місця проживання. Найбільше тужить, каже, не за власним житлом і речами, а за втраченою будівлею театру в Сєвєродонецьку – її розгромили окупанти.

Те, що знищили будівлю театру, – її розстріляли з танка – оце боляче

«Перший раз було легше, бо мені було 18 років тоді. Але в мене нічого не було – ні квартири, ні речей. Зібрав одяг – та й поїхав. А в Сєвєродонецьку ми вже купили квартиру, зробили там ремонт – і вже збиралися 2022 року переїжджати туди. Тому цей переїзд дався важче. Найважче було полишати саме театр. Навіть якби мені запропонували переїхати в Київ, у будь-який театр, я б відмовився, бо мене повністю влаштовував наш. Наш… Після капітального ремонту, з нашим директором. Я не відчував там себе нереалізованим. Я робив справу, яка мені подобалася. За власною квартирою я вже не шкодую. А от те, що знищили будівлю театру, – її розстріляли з танка – оце боляче», – зізнається театрал.

У Сумах Денис із дружиною мешкають у квартирі, яку винаймають. До нового міста й нових умов роботи, каже, вже адаптувалися, але це відбулося небезболісно.

Колектив зібрався у Сумах і розпочав все «з нуля»


Колектив зібрався у Сумах і розпочав все «з нуля»

«Намагаємося рухатися вперед і думати про майбутнє. А втім, я звертався до психолога. Проблема була в тому, що я на той момент не бачив сенсу далі існувати. Все зупинилося. Найскладніше у житті – не мати основи. А я її тоді втратив. Мова саме про театр, який міг закритися. Я не знав, що робити. Це позаду… Ми намагаємося працювати, доводити, що цей театр має право на існування. І він гідний цього», – переконаний Денис.

«Ми думали, що повернемося через два тижні»

Виконувач обов’язків директора й художнього керівника Луганського українського театру Олександр Гришков – також двічі переселенець. 20-ті числа лютого 2022-го в Сєвєродонецьку запам’ятав назавжди. Напередодні репетирували концерт. Тоді він працював заступником директора театру, який очолював Сергій Дорофєєв. До евакуації сам був готовий, каже Олександр, але шкодує, що з театру не змогли вивезти цінну апаратуру, костюми, декорації.

Олександр Гришков - виконувач обов’язків директора й художнього керівника Луганського українського театру


Олександр Гришков – виконувач обов’язків директора й художнього керівника Луганського українського театру

«Нам подзвонили о 5-й ранку і сказали: «Треба їхати». І я почав діяти за тим планом, який ми раніше розробляли. У нас була програма – як діяти, хто кому телефонує. Ми були готові. Дали нам шляхи виїзду – і ми поїхали. Хтось – на своїх машинах, хтось – потягами, до Дніпра. Частина колективу поїхала до Дрогобича, хтось – ще кудись. Майно театру повністю лишилося в Сєвєродонецьку. Все: костюми, декорації, обладнання, це – мільйони гривень, бо 2017 року театр був повністю зроблений і урочисто відкритий. У нас була будівля нова, у нас було обладнання на той момент – найкраще в Україні, звукове, світлове. Були свої вистави. Нічого не лишилося», – з прикрістю згадує худкерівник.

З міста виїжджав власною автівкою, взяв родину – сестру з маленькою дитиною – й трохи речей, каже Олександр.

У мене була забита машина – люди, речі, одяг

«У мене була забита машина – люди, речі, одяг. Ми думали, що повернемося через два тижні. Але по приїзду до Дніпра ми зрозуміли, що, мабуть, уже все. А речей було наскільки мало… Ми вже один раз виїхали з Луганська з однією валізою, а тепер це відбулося вдруге», – розповідає він.

У їхнього закладу, каже керівник, була попередня домовленість з колегами зі Львівського обласного театру, який діє у Дрогобичі, – прийняти колектив. І деякі актори поїхали до Дрогобича, й згодом там осіли. Однак левова частка співробітників спершу опинилася в Дніпрі. Там не тільки оговтувалися від стресу, а й змогли виступати.

Трупа з Луганщини почала відновлювати костюми та декорації, відроджувати вистави


Трупа з Луганщини почала відновлювати костюми та декорації, відроджувати вистави

«У Дніпрі ми жили в театрі Драміком, прямо в театрі ночували. Це тривало три доби. Потім ми почали шукати житло, бо зрозуміли, що це надовго. У червні 2022 року на базі театру Драміком у Дніпрі показали виставу «Ти хто?» у межах фестивалю «Мельпомена Таврії». Тоді Херсон якраз був окупований. І вже була окупація Сєвєродонецька. Це було дуже символічно – ми вийшли в футболках «Сєвєродонецьк», «Луганськ», «Херсон», – згадує Олександр.

«Ми йдемо вперед»

Потім колектив зібрався у Сумах, і з 1 серпня 2022 року розпочали все «з нуля». Колектив з Луганщини очолив Гришков – замість Сергія Дорофєєва, якого покликали керувати нині сумським театром. Трупа з Луганщини почала відновлювати костюми та декорації, відроджувати вистави. Якщо до повномасштабної війни в закладі було 150 співробітників, то зараз – удвічі менше. Свого приміщення не мають – працюють на базі сумського театру, який їх прихистив.

Працюють на базі сумського театру, який їх прихистив


Працюють на базі сумського театру, який їх прихистив

«Але умови гарні. Ми оплачуємо символічну одну гривню за оренду приміщення і сплачуємо за спожиті комунальні послуги. На місяць показуємо шість-сім вистав. Заробляємо ними гроші. Це – той фонд, який іде на розвиток театру. Луганська ОВА платить зарплати. Спершу відновили роботу по цехах – пошив костюмів, виготовлення декорацій, почали показувати виставу «Хто Я?». Почали їздити з виступами – у Польщу, на фестиваль у Краків», – говорить керівник.

За понад рік роботи всі вистави відновити не вдалося, каже він. Та й ті, що відродили, наразі на сцені виглядають інакше.

Змінилися акценти, змінився акторський склад, ми самі змінилися

«Я кажу: «Відновлюємо вистави», але насправді вони інші. Змінилися акценти, змінився акторський склад, ми самі змінилися. Війна змінює, і ми інші, і люди дивляться наші вистави інакше. З’явилися нові прем’єри – це «Вільні метелики» за Леонардом Гершем і «Іх там нєт» за Алекс Вуд. Кожну виставу, навіть якщо вона комедійна, наразі супроводжує думка, що у нас в країні війна, і всі ми повинні цим жити», – переконаний Гришков.

У колектив театру з Луганщини в Сумах вже влилася «свіжа кров» – місцева авторська молодь.

На місяць театрали показують шість-сім вистав


На місяць театрали показують шість-сім вистав

«Ми провели конкурс. Першим запитанням на цьому конкурсі, коли ми його проводили, було: «Якщо буде звільнена Луганщина, ви готові їхати?». Актори казали: «Так». Вони всі давали згоду. І ми вибрали найкращих. Я не знаю, чи сподіватися на швидке повернення додому. Але ми готові їхати працювати на звільнених територіях. У нас є досвід релокації – ми це вміємо і ми готові працювати. А яке саме це буде місто, неважливо», – говорить керівник.

Розказуючи про особисте, Олександр Гришков не приховує: до Сум він сам адаптуватися поки не зміг. З дому на роботу й назад – його щоденний маршрут.

Мені не можна так просто взяти й полишити все, бо є люди, які приїхали за мною

«Раніше, коли я приїхав з Луганська до Сєвєродонецька, мені було нецікаве місто. І так само зараз. Я не хочу прив’язуватися до Сум. Тому я винаймаю квартиру, в Сумах – це п’ять тисяч за однокімнатну. І живу так: робота – дім, робота – дім. Більш як рік я мешкаю в Сумах, але більшу частину місць я не бачив. Там багато красивих місць, але в мене немає часу й бажання… Якось виживаю, досвід є. Головне, що тримає, – що мені не можна так просто взяти й полишити все, бо є люди, які приїхали за мною. І це – дуже велика відповідальність», – зізнається керівник.

У творчих планах театру з Луганщини зараз – українська та європейська класика, зокрема п’єса «Хазяїн» за Іваном Карпенком-Карим та «Матінка Кураж» за Бертольдом Брехтом.

І почали їздити з виступами за кордон


І почали їздити з виступами за кордон

«Ми не дивимося, що було і як було. Ми йдемо вперед. І ми взяли такий ритм і підтримуємо його», – каже Олександр Гришков.

Актор Денис Пономаренко, у свою чергу, додає: «Зараз мотивація працювати – це відновлювати втрачене. Піднімає з ліжка щодня – робота в театрі. Я розумію, що є глядач, який до нас приходить, скоріш за все, і сам виїхав разом із нами – і ми повинні для нього працювати. Маємо нагадувати людям, що вони – українці, що українська мова – це їхня рідна мова, що вони можуть і мають цим пишатися».

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року по 24 вересня 2023 року ООН зафіксувала в Україні щонайменше 10 тисяч випадків загибелі цивільних людей, понад 560 з яких становили діти, а також більше ніж 18 500 випадків поранення цивільних, повідомила 21 листопада Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні.

Adblock test (Why?)

Прокрутка до верху