Сьогодні у нас в гостях ULYA співачка, композитор, вокальний тренер, музика якої торкається сердець. Ми поговорили про те, як змінилася творчість виконавиці за останній час, який ефект має її музика та про автобіографічність останніх пісень
– Як ваша творчість змінилася або трансформувалася за останній час?
Моя творчість стала ще більш відвертою. Світ дуальний і в ньому є як «ідеальність», так і «гіркі реалії». Я перестала боятися хейту та негативних коментарів, не пригнічую більше свої справжні почуття та емоції й відверто говорю про реальність, яку бачу. Зараз по собі відчуваю, що йду проти системи та упереджень, які нав’язував мені соціум. Я прийняла свою ліричність. Зрозуміла, що в ній моя сила, яку тепер я несу в маси.
– До яких жанрів і стилів музики ви відносите свою творчість? Чи це певне стилістичне поєднання?
Я називаю це поп-джаз. Але там є і елементи лаунжу, соулу, блюзу, навіть іноді легкого року (якщо цього потребує емоція, яку я хочу передати). Моя мета – зробити джаз більш зрозумілим та загальнодоступним для сприйняття. Без складних імпровізацій та незвичних інтонацій. Тому це музичний мікс, але джазовий вокал сам про себе говорить.
– Кажуть, що музика має психотерапевтичний ефект. Якщо так, то що ви вкладаєте у свою музику?
Я взагалі вважаю свою музику філософською та психологічною. Вона наштовхує багато думати про те, що люди звикли пригнічувати та приховувати. Я підіймаю тригерні теми, тим самим допомагаю людям прожити поруч зі мною свої спогади та почуття і зцілитись.
– Нещодавно ви презентували новий трек до Дня закоханих під дуже провокативною назвою «Знаєш, ти цим мене вбиваєш». Про що цей трек? Чи став він для вас автобіографічним?
Там більше сарказму, ніж провокації, на мій погляд. Ця пісня про людей, які кохають один одного, але мають різний світогляд, що в моменті «вбиває». Думаю, непорозуміння бувають в усіх відносинах. І це нормально. Але звичайно, коли є явний аб’юз, то треба виходити з цих стосунків. Ця пісня автобіографічна. Але надихалась я сотнями людських історій, які бачила своїми очима.
– Як відображена у вашій новій роботі тема стосунків із самим собою? Чи можна цю пісню сприймати як гімн діалогу з собою?
Іноді я реально з собою так розмовляю. Це не екологічно, згодна, але правдиво. Мій діалог в голові з критиком-перфекціоністом, це завжди боротьба. Тому деколи я подумавши про щось, чи зробивши на імпульсі крейзі вчинок, з гумором наспівую собі : «Уля, знаєш, ти цим мене вбиваааааєш».
– Наскільки для вас особисто і для українського суспільства актуальна тема співзалежних стосунків?
Оооо, згідно із статистикою 98% пар – є співзалежними. Тому ця тема гіперактуальна. Це насправді сумно, але як є. Головне не потрапити в капкан співзалежних стосунків з аб’юзером і завжди мати змогу з них вийти. Важливо не потопати в будь-яких стосунках і не втрачати себе, як особистість. Займатись тим, що подобається, мати свою професійну діяльність не втрачати вміння заробляти. Бо в житті всіляке буває…Люди розлучаються, люди помирають. Тому треба навчитись бути щасливим і у відносинах і наодинці з собою.
– Що або хто може стати “рятівником” в таких співзалежних стосунках?
Людина сама має зрозуміти, що знецінює себе продовжуючи жити в таких стосунках. Коли тебе публічно принижують, говорять образливі слова, не поважають твою думку, де все з тобою не ок, все ти робиш не так. Рятівником для себе можеш стати ти сам. А якщо реально потрібна допомога, звернутись до близьких, друзів, психологів, духовних наставників.
– Що вас надихає рухатися далі і творити?
Люди. Їх фідбек. Близька комунікація та глибинні розмови. І мрія. Коли я візуалізую себе на великій сцені це надзвичайно надихає. До того ж я не можу мовчати про те, що всередині. Тому пісня – це мій єдиний спосіб говорити зі світом.
