«Мистецтво як виклик, театр як зброя, бізнес як шлях до незалежності» — так можна коротко описати філософію відомого кіноактора, а зараз – театрального продюсера Євгена Олійника, який не просто ставить вистави, а будує культурну стратегію українського опору. Його шлях — це історія падінь, злетів, внутрішньої трансформації та віри у свою справу, попри обстріли, втрати і постійний ризик. У цій відвертій розмові він розповідає, як війна змінила український театр, чому глядач — головний суддя у мистецтві, і як ненависть може стати рушієм дії. Це інтерв’ю — не просто про театр. Це про силу бути собою — наперекір усьому.
Пам’ятаєш той момент, коли усвідомив: «Театральне продюсування — це моє»?
— Після першого аншлагу в МЦКМ «Жовтневий палац» — 1500 глядачів на моїй виставі. Але насправді я й досі не впевнений, що я продюсер. 🙂 Не знаю, чи взагалі можливо це «до кінця зрозуміти». Як і з акторством — завжди залишається питання: а чи на своєму я місці? У кожного продюсера є і вдалі проєкти, і провали. І є паузи або зміна діяльності. Навіть за 100% успіхів немає жодних гарантій, що далі не буде невдач.
Хто або що надихнуло піти саме в театральне продюсування?
— Нестабільність акторської професії. Сьогодні ти в головних ролях, а завтра змінюється тренд на типаж — і твоя кар’єра повільно йде вниз. Акторство — це ремесло. Продюсування — це бізнес. Я завжди хотів мати власну справу, яка приносить прибуток, щоби зніматися було в задоволення і я не залежав від кіно. А тут ще й війна підтолкнула. Я мав бути корисним країні. Тож, ми зібрались разом з Тарасом Цимбалюком і створили з ним виставу «Емігранти». А потім сотворили інші вистави. І передали (або придбали необхідного) вже близько 5 000 000 гр для наших захисників. Взагалі, з Тарасом нас звела Доля, я вважаю. Він справжній патріот України і тут нашому тандемі був спільний вектор діяльності.
Театр — це мистецтво, бізнес чи інструмент змін?
— Театр — це магія. Просто я навчився заробляти на цій магії. А яка ж магія без мистецтва і експериментів (змін)?
Яку роль у театрі відіграє продюсер? Наскільки ти втручаєшся в креативні процеси?
— Я, як продюсер, спочатку визначаю запит глядача — на тему, форму, зміст… Задаю вектор. Насправді, найголовніший у театрі — не продюсер і не актори, а… глядач. Він — фінальний прокурор і суддя. Якщо глядач не приходить на вистави, театр — мертвий. Навіть якщо там суперкрута команда, мегаталановитий режисер і зірковий продюсер.
Щодо мого втручання — я намагаюся взагалі не влізати у творчий процес, коли він уже йде. За винятком продюсерських правок. Наприклад, не можна закладати виставу на 45 персонажів і 3 тонни декорацій. Це дозволено академічним театрам. Їм дозволено навіть працювати у збиток — держава покриє витрати. Я ж маю враховувати все: витрати, логістику, складність монтажу на різних майданчиках тощо.
Стосовно творчого процесу… правки є, але мінімальні. Я дивлюся тільки прем’єру. Репетиції — ніколи.
Які найбільші виклики доводиться долати продюсеру в українських реаліях?
— Ризики — величезні. Від планування до логістики. Найнебезпечніше — це відсутність продажів або скасування вистави. Що може на це вплинути? Та будь-що!
Прилетіли «шахеди» чи ракети в день вистави — скасування. Те саме за тиждень до показу — люди не купують квитки. Фінансовий провал. Погані новини з фронту — зупинка продажів. Повітряна тривога, загроза балістики — скасування вистави.
Цей бізнес ризикований навіть у мирний час. А під час війни — ще більше.
Як змінився український театр після 2022 року?
— Не можу говорити за весь театр. Я не театральний критик і не відвідую всі постановки в країні. Але однозначно — український театр зараз переживає розквіт. Це факт. Раніше у нас переважно гастролювали російські зірки зі своїми виставами. Тепер місце звільнилося — і ми його успішно зайняли.
Як театр може впливати на колективну свідомість і зцілення суспільства?
— Мистецтво робить людину кращою, ніж вона є насправді. Театр — теж. Це знали ще давні греки і навіть більш ранні цивілізації.
Про який театр мрієш?
— Хочу, щоб мій театр став театром без кордонів. Щоб ми могли показувати вистави всім українським діаспорам у світі. Працюю над цим. Тому відкрив власну театральну компанію в Європі. Вже відбувся перший успішний європейський тур. Буду розвивати цей напрям — подивимось, як піде.
Як тебе змінило продюсування?
— Коли я був актором, був більш емоційним, гучним, імпульсивним, усміхненим і мрійливим. Тепер я зібраніший, логічніший, стриманіший і жорсткіший. Але мріяти… не припинив. Просто зараз я більше про цифри, ніж про емоції.
Чи були моменти, коли хотілося все залишити? Що тримало?
— Багато разів хотів усе кинути. Були невдачі. Я займаюся антрепризним театром із 2017 року. Двічі був у банкрутстві. Але все одно ішов далі.
Тримало розуміння, що мої вороги зрадіють моїй поразці. Мене мотивують вороги й заздрісники. Як уявлю їхні радісні посмішки — одразу з’являються сили. Багато тренінгів вчать усе робити «з любові». У мене так не виходить. Моє життя — це виклики. Це про «Я все одно виграю, назло всім! Якщо не битву, то війну». Я — не про позитивний позитив. Я — про йти своїм Шляхом, дякувати Богу і не здаватися.
Яку пораду дав би собі у 20 років?
— Якщо не казати «вкладись у біткоїн»… то жодної. Я все робив правильно. Набирався досвіду. Дуже болісного. Але зрештою став одним із топових кіноакторів України, а потім — одним із найуспішніших театральних продюсерів. Але найголовніше — я став сильнішим. Внутрішньо. Сам собі у 2020 році не повірив би, наскільки я змужнію у 22–23.
Як театральний продюсер може впливати на репутацію країни?
— Це залежить від масштабу діяльності. Але загалом — кожен громадянин України за кордоном впливає на репутацію своєї країни. І повірте, ті ж поляки не просто так почали недолюблювати частину українців. Я не раз був свідком, як наші люди там поводяться як бидло. І не тільки там… Добре, що є й достойні земляки. Це дає надію.
Продюсер, звісно, має більше можливостей впливати на імідж своєї країни.
Які плани на світову сцену? Коли чекати анонсів?
— Плани є. Великі. Але не хочу про них говорити. Усе — за фактом. Буде — побачите 🙂
Над чим працюєш сьогодні?
— Насамперед — над собою. Пішов в аскезу: тренування, робота, думки. Літо — це завжди спад гастролей. Тому дивлюся вглиб себе. Я — не найкраща людина, не ідеальна, з великою кількістю внутрішнього гівна. От намагаюся в цьому гівні, як у добриві, виростити щось хороше… троянди чи виноград.)))
