ANTHICKA поділилася своїм шляхом у музиці – від перших мрій до сольних релізів, а також розповіла про любов до себе, щиру творчість і бачення розвитку сучасної української сцени.
З чого почалася твоя любов до музики? Пам’ятаєш момент, коли зрозуміла, що хочеш стати саме співачкою?
Я з дитинства хотіла бути співачкою. Постійно влаштовувала концерти вдома, співала, виступала – моє ліжко було моєю сценою. Мені це страшенно подобалося. До років п’ятнадцяти я співала завжди і всюди, просто тому, що не могла без цього.
Коли ти вперше почала займатися вокалом або музикою професійно? Хто чи що надихнуло зробити цей крок?
Вокалом я почала займатися вже після двадцяти – фактично сама, без навчальних закладів. Була самоучкою, але ставилася до цього дуже серйозно. Влаштовувала собі інтенсивні щоденні заняття, з дисципліною, ніби навчаюсь у професійній музичній школі, тільки цю систему вибудувала для себе сама. Я чітко розуміла, що маю постійно прокачувати навички й можливості, вчитися передавати потрібну емоцію, щоб ділитися нею з людьми.
Яким було твоє дитинство в Києві? Чи вплинуло місто та його атмосфера на твою творчість?
Моє дитинство в Києві було справді прекрасним. Я дуже люблю це місто і особливо пам’ятаю, як у дитинстві обожнювала Хрещатик. Згадую, як на початку 2000-х, на Майдані Незалежності та Хрещатику постійно відбувалися концерти різних артистів – хто там був у той час, той точно пам’ятає цю неймовірну атмосферу. Я часто їздила туди з батьками, а потім ми гуляли вечірнім Києвом. Пам’ятаю запах каштанів – це було щось особливе, майже магічне. Усі були щасливі, радісні, постійно проходили свята, на вихідних встановлювали великі сцени, лунала музика. Особливо закарбувався момент, коли виступала Руслана – це був пік її популярності після перемоги на Євробаченні. Я стояла під сценою і так само крутила головою, як і вона на сцені. Уже тоді в мені був той самий запал і дика енергія, які вона передавала у «Wild Dances».
Чи є у твоїй родині музиканти? Можливо, хтось із близьких допоміг тобі сформувати музичний смак або підтримав на старті?
Ні, у моїй родині якраз немає музикантів. Мама співала в хорі у своєму дитинстві, але загалом батьки й родина були пов’язані з технічними науками. Тому музика для мене стала чимось новим і навіть несподіваним. Я росла в зовсім іншому середовищі й у певний момент просто відчула, що хочу змін.
Розкажи про свою сольну пісню «Збережу». Що стало її ідеєю, про що вона для тебе і який меседж хочеш передати слухачам?
Моя сольна пісня «Збережу» – про любов між двома людьми, але передусім про любов до себе. Бо саме ми є джерелом цієї любові. Якщо всередині нас її немає, ми не здатні щиро віддавати її іншим – ми починаємо шукати й вимагати її ззовні. Ця пісня про прийняття себе, а вже потім про кохання до іншого. Про усвідомлення власної цінності. Коли ми любимо себе, ми не дозволяємо втягувати себе в аб’юзивні стосунки і залишаємо за собою право піти, якщо щось перестає бути здоровим. Це історія про здорові стосунки коли двоє людей не змагаються між собою, не ранять одне одного, а просто люблять і готові йти назустріч. Зараз у музичній індустрії помітна тенденція до надмірного драматизму, до емоцій «на вибух», які швидко спалахують і так само швидко згорають. А мені хотілося розповісти саме про інше – про справжню, зрілу й спокійну любов.
Зараз у музичній індустрії спостерігається тенденція до дуже швидкого релізу пісень – багато артистів випускають нові треки ледь не щомісяця. Наприклад, як це роблять Кола, Мамаріка чи Іван Люлєнов. Чи плануєш ти також дотримуватись такої динаміки релізів?
Так, зараз справді спостерігається неймовірно динамічний темп релізів, і це круто передусім тому, що українська музика має шалений попит. За останні роки ми бачимо колосальне зростання індустрії – аудиторія стала більш вимогливою, відкритою до нового та готовою слухати українське щодня.
Для мене ця тенденція не про гонитву за кількістю, а про причетність до процесу розвитку нашої сцени. Українська музика зараз на підйомі, і важливо підтримувати цей рух новими ідеями, звучаннями та історіями.
