Подолання обмежень синього в абстрактному мистецтві

Подолання обмежень синього в абстрактному мистецтві

Синій колір у сучасному візуальному мистецтві завжди був оточений певною аурою амбівалентності та підвищеної уваги. Багато впливових художників минулого відомі своїми так званими «синіми» періодами, від Пабло Пікассо, Пола Клее та Анрі Матісса до Ґерхарда Ріхтера, Сесілії Вікінії та Катаріни Гросс. Згідно з філософією кольору Василя Кандинського: «При переході до світла синій набуває більш байдужого характеру і, як високий синій небо, стає віддаленим і байдужим до людини». Синій — один із найважливіших кольорів у сучасному мистецтві.

За останні 125 років синій використовувався настільки часто, що здається, ніби він вичерпав усі свої семантичні, символічні та репрезентативні можливості; однак це далеко не так. Важливо, щоб сучасні художники продовжували досліджувати потенціал синього, оскільки він служить свідомим викликом і важливою частиною їх художньої практики. У цій статті я хотіла б обговорити дві значущі та надзвичайні абстрактні роботи, доміновані синім кольором, створені видатними сучасними жінками-художницями. Ці роботи нині прокладають нові шляхи для розвитку сучасного мистецтва та збагачують глобальну художню практику.

«Деформація» Наталії Кунгурової

Перший погляд глядача на «Деформацію» залишає потужне сприйняттєве враження в пам’яті та свідомості. Це враження схоже на щось надзвичайно тактильне, ніби художниця рішучим жестом зосередила всі можливості акрилу та синьої палітри, щоб передати відчуття крайньої крихкості, різкості та ломкості. Сині текстури відчуваються інтимно близько до нашої шкіри; відстань між людиною та полотном наче зникає, хоча в реальному світі нічого не відбувається. Ця робота вражає своїм масштабом і кількістю точок дотику, які можна знайти між собою та нею. Синє середовище провокує інтерпретації як ландшафт для дитячої гри в хованки, як експерименти з кольоровим самопізнанням, як медитацію над мікрокосмом, де стираються межі між царинами (царина льоду, царина грибів, царина моху, царина лишайників тощо). Синя палітра, якою користується Наталія Кунгурова, безкінечно стверджує і заперечує себе. Там, де палітра стверджує себе, вона формулює поліфонію кольору (від символізму льодових відтінків до штучності сучасних хімікатів).

Там, де вона заперечує себе, чітко визначає момент незначущості пошуку відповідностей до композиції в явищах реального світу. «Деформація», у своєму позиціонуванні, заперечує межі людської чутливості і шукає неочевидні шляхи для їх артикуляції. Ця незвична та надзвичайно значуща робота в контексті художнього розвитку збуджує і провокує на роздуми.

«Крихке середовище» Вероніки Хачатурян

Тактильні, білясті структури в роботах Вероніки Хачатурян, занурені в градації нерівномірних синіх просторів (від м’якого блакитного до глибокого темно-синього), ненавмисно активують асоціативну природу нашої свідомості. Хоча абстрактне мистецтво позиціонує себе як практика створення герметичних, невидимих комбінацій, і хоча абстрактні художники часто (хоча й не всі) свідомо відмовляють нас від пошуків прямолінійних побутових значень у своїх роботах, ця робота поводиться унікальним чином. Синій колір, як основа цього твору, служить метафорою первісного бульйону, первісної причини форм і комбінацій, яка також має легкий рожевий відтінок. Цей рожевий відтінок наче створює конфліктуючу дихотомію біотичних та абіотичних образів у тому, що ми називаємо абстракцією. Ця робота виглядає як експеримент, який намагається концептуалізувати процес первісного виникнення абстракцій у нашому світі, ніби вона несе в собі намір побудувати перехід від чогось прото-абстрактного до чогось по-справжньому абстрактного. Однак, водночас, «Крихке середовище» можна інтерпретувати як щось постантропоцентричне, що взаємодіє з відбитками людської цивілізації у звичному художньому просторі, штучно позбавленому всього людського. Це натякають на візерунки у роботі, які нагадують фрагменти газет та елементи, пов’язані з ремонтами і обробкою стін. Цей твір — грандіозний концептуальний проєкт, мета якого, на мою думку, — подолати інерцію людського розуміння того, як у нас виникає прагнення до абстракції.

Автор Марина Протас

Прокрутка до верху