Сьогодні до нашої редакції завітала Меньшова Яна, культурна діячка, активістка, мама двох дітей і дружина військового. Вона – невтомний генератор ідей та ініціатив, яка поєднує активну громадську позицію з творчим підходом до бізнесу.
Яна – власниця брендів “Бабусині пироги” та “Bitanga”, що включають українські кулінарні традиції та стильний одяг. У її активі не лише успішні благодійні заходи та проєкти, але й популярні телевізійні шоу, де Яна виступає як ведуча та продюсер.
У цьому інтерв’ю ми дізнаємось про її шлях до власного бренду, як вдалося поєднати роль матері, дружини і професіонала, а також про виклики та цілі, які стоять перед власником персонального бренду в сучасному українському суспільстві.
– Вітаємо вас, Яно! Розкажіть, що надихнуло вас створити саме такої передачі як “Бабусини пироги”?
Рівно 30 років тому, я познайомилася з моєю мамою Раєю. Моя рідна мама Люда була хворою на рак, і мала їхати на операцію, а залишити дитину не було кому. Вона зайшла в магазин до знайомої, розговорилась і сказала про це, а мама Рая почула і каже: “в мене немає нікого, можеш залишити мені дитину на деякий час”.
Так вони й вирішили. Операцію не зробили, бо вже було пізно, а я так і залишилась з мамою Раєю. Так наставництво залишилось протягом останніх 30 років, і вона стала вже наставницею бабулічкою моїм дітям.
Мама Рая завжди смачно готувала, ситно, по-домашньому, і мені дуже захотілось зберегти її страви, спогади, для моїх дітей, які її обожнюють.
Спочатку я просто хотіла продавати смачні страви, а в 21 році я потрапила на навчання лідерів, і ми візуалізували свої ідеї, я настільки відтворила передачу в своїй уяві, що за два тижні подала на реєстрацію ТМ і організувала зйомку першого сезону.
– Як готувала ваша мама?
Моя мама Люда готувала смачно, але вона була прихильницею правильного харчування. Мало солі, цукру, не жирна їжа тощо. І ще ми жили в ті часи, коли було дуже скрутно з продуктами, їх потрібно було десь діставати в чергах, на прилавках нічого не було. Я пам’ятаю ще часи коли в мене на день народження був хліб зі смальцем. До мене прийшла подруга, разом йшли зі школи, і я її теж частувала хлібом зі смальцем і сіллю на свій день народження.
А ще я “крала” хліб з варенням у своєї тітки, яка працювала на оптовому продуктовому складі. У нас було спільне горище, і я залазила до них на кухню і крала їжу. А ще залазила до сусідів у двір і крала з дерев в саду фрукти і малину. Їла зелені абрикоси, вишні, марамбельку, гілочки молодого винограду, зелень… Все, що знаходила на городі. Я скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла їсти.
– А ваша рідна бабуся? Які у вас спогади про неї?
Чесно я не дуже пам’ятаю, тому що бабуся померла перед тим, як я мала йти в перший клас, а дідусь через кілька років після неї.
Я, до речі, чомусь завжди соромилася своєї бабусі. Її чомусь всі називали “Віра Свята” і до неї приїздили люди з усього колишьного Радянського Союзу, у нас завжди було багато людей. І бабуся весь час спала, як я потім дізналася, у неї був летаргічний сон. Я чесно не пам’ятаю, щоб бабуся ходила. Але є дуже рідкі спогади, що вона розмовляла зі мною, я любила лежати біля неї. Зазвичай мною займався більше дідусь, ми з ним ходили до церкви суботу і неділю і стояли повністю службу, їздили в інші церкви по іншим містам. До речі, він так і помер в церкві в Болграді. Мама потім за нами приїхала.
– У вас немає відповідної освіти. Як вам вдалося організувати зйомку, гостей, знімальний процес, приготування страв, контролювати таймінг?
Так, дійсно спеціальної професії в мене немає, але я проходила курси в “1+1” media school “На ведучу інформаційних новин”. Нас навчали як робити сценарій, ми знімали власні ролики, брали інтерв’ю. Під час курсів нам розповідали про організацію зйомок, і це все відклалося у мене ніби на підсвідомості, і допомогло в реалізації власного проекту.
– Але в шоу бізнесі є і свої “підводні камені”… З якими труднощами ви стикалися і як їх долали?
Так, дійсно, коли ти сам намагаєшся все зробити, це дуже важко. Бувають різні ситуації, на які не розраховуєш, і за лічені хвилини тобі потрібно все змінити, аби зйомка відбулась.
От, наприклад, була в нас ситуація з оператором. Перших два сезони ми відзняли з хорошими хлопцями – якість картинки, професійна техніка, заставки, візуал – все дуже гарно.
Але на третій сезон ми з ними домовились про фінанси, час, дату, деталі зйомки. Вся наша команда звечора зібралась на знімальному майданчику, для того щоб вранці не витрачати час на переїзди, і вчасно все розпочати. Телефонуємо оператору уточнити деталі, і тут починається “викручування рук” з приводу оплати. (Я зазвичай за оплату домовляюся завчасно за місяць). І тут за день до зйомки хлопці починають казати про суми в декілька разів більше. Я кажу що ми ж домовлялися, можна було б хоча б за тиждень попередити про зміни, а не в останній момент перед зйомкою. Вони сказали, як хочете – і кинули слухавку.
Можливо, вони розраховували на те, що все організовано, проплачено, запрошено зіркових гостей, і ми нікого не знайдемо, погодимось.
Ми з командою зібралися, обдумали варіанти і таки за декілька годин знайшли оператора і відзняли сезон. Але вже з хлопцями ми більше не працювали.
Був ще один випадок, ми домовились з приміщенням для зйомки, і буквально за день нам кажуть про неможливість проведення зйомки, що потрібно перенести. Але ж запрошені гості, вони розраховують на цей час, вони розпланували свої вихідні, і ми не можемо просто так їх підвести відмінивши зйомку. Тому ми в останній момент знайшли інше приміщення, і таки зробили зйомку цілого сезону.
– У вас в останньому сезоні такі образи, не притаманні звичайним бабусям. Звідки вони?
Так, дійсно. Ми хотіли показати нашу історію, що в нас були різні верстви населення, різні бабусі, різна культура, різні приготування, різні традиції. Україна багатогранна. Що в нас були козацько-шляхетські бали, про які змовчувала радянська влада. У нас дуже багата історія, нам є що розповісти, і є що передати онукам у спадок. І страви на цих балах теж були українські, але трішки іншого складу.
– Але ж страви у вас більш сучасні в цьому сезоні.
Так, є таке, по-перше ми вирішили взаємодіяти з аудиторією, нашими глядачами. Вони надсилали нам рецепти, а ми потім готували страви нашим гостям. І теж хочемо показати, що і ми колись будемо дідусями і бабусями, і будемо передавати своїм онукам вже нові страви. І це теж буде історією і культурою, але саме цього часу.
– Чи правда, що за столом можна вирішувати дуже важливі питання?
Правда, коли людина смачно поїла, згадала своє дитинство, згадала бабусю, дідуся, якісь теплі спогади, це налаштовує на позитивний настрій. Навіть якщо гість прийшов без настрою, він обов’язково піде з гарним настроєм. Так як це наше рідне, і через їжу і страви ми стаємо ближче одне до одного, і тоді легше вирішувати будь які питання.
– Що ви порадите новачкам у вашій справі?
Не боятися, робити кроки, шукати менторів які будуть надихати, робити рекламу з професіоналами. Бо без реклами справа завжди повільно просувається. Знайти свого піар менеджера і співпрацювати разом, це допоможе пришвидшити процес розвитку вашого бізнесу.
