Її музика – це більше, ніж звуки й слова. Це – особиста історія, яка стає близькою для багатьох. У цьому інтерв’ю Olena Nosalii ділиться тим, як народжуються її пісні, чому чесність – найважливіший принцип у творчості, як війна змінила бачення любові, сім’ї й ролі митця. Ми говоримо про «Штиль» як про точку неповернення, «Люлі» – як про музичне укриття для дітей, і про пошуки свободи – у Франції, у творчості, в собі.
А ще — про особливі емоції від виступу на благодійному концерті до Дня Незалежності України в Мадриді, де навіть за кордоном вона змогла відчути єдність української спільноти
— Як ви визначаєте свою музику: це більше про особисту сповідь чи про діалог із суспільством?
— Для мене музика завжди починається як особиста сповідь. Це найчистіший спосіб прожити й відпустити власні історії. Але в момент, коли пісня виходить у світ, вона вже належить слухачам. Вони впізнають у ній себе, свої відчуття й досвід. Тому особиста сповідь природно перетворюється на діалог із суспільством.
— Ваша пісня «Штиль» має дуже особистий характер. Які переживання чи досвід ви заклали в цей трек і що хотіли донести слухачам?
— «Штиль» — це точка неповернення у моїх стосунках. Це про останню ніч із мого минулого, коли я усвідомила: я більше не хочу залишатися в токсичних відносинах. У цій пісні я дозволила собі чесність і відвертість — прожити прощання без страху. Для багатьох слухачів трек став відображенням їхніх власних внутрішніх переживань. Його меседж простий: відпускати необхідно, бо саме це і є шлях до спокою.
— Зйомки кліпу до «Штиль» — це окрема історія. Якою була головна ідея відео та які емоції ви прагнули передати?
— Головна ідея кліпу — свобода. Це історія про повернення до себе. У кадрі ви бачите не драму, а радше відчуття легкості та полегшення, які приходять після прийняття рішення. Я хотіла показати, що звільнення може бути світлим і радісним, навіть якщо йдеться про прощання.
— Пісня «Люлі» — сучасна колискова. Як виникла ця ідея і чому тема дітей та батьківства для вас настільки важлива саме під час війни?
— Для мене ця тема близька ще з дитинства. Ми жили поруч із дитбудинком, і я часто носила туди одяг чи речі, які могли стати дітям у пригоді. Я бачила тих малюків щодня й розуміла, що таке покинутість. Мабуть, саме тому ідея колискової для мене — це щось більше, ніж жанровий експеримент. Це спроба подарувати відчуття тепла й захищеності, особливо у час війни, коли діти потребують цього найбільше.
— Невдовзі вийде нова композиція «Якби ж то». Чим вона відрізняється від попередніх робіт і який головний меседж ви заклали у цю пісню?
— Це пісня-спостереження. Я писала її, дивлячись на свої стосунки з партнером, на те, як вони змінюються. Мені складно порівняти її з іншими треками, бо кожна пісня для мене — унікальний зріз моменту. Але «Якби ж то» однозначно про щирість у відносинах і про спробу побачити одне одного без ілюзій.
— Ви нещодавно виступили у Мадриді на благодійному концерті до Дня Незалежності України. Які враження залишив цей виступ? Чим для вас особисто був особливий цей концерт?
— Це був дуже теплий досвід. Все почалося ще у літаку: я познайомилася з французько-іспанською парою й запросила їх на концерт. Вони справді прийшли — і це стало для мене доказом, що інтерес до України завжди є. А сам виступ був особливим тим, що навіть далеко від дому ми зібралися великою українською спільнотою, де було багато сімей та дітей. Це створило атмосферу єдності та свята.
— Чого чекати від вас у 2025 році? Чи плануєте нові релізи, кліпи, можливо — міжнародні колаборації?
— Для мене цей рік експериментальний. Я шукаю себе в різних жанрах і форматах, тому прогнозувати складно. Але точно буде музика. Я хочу дозволити собі свободу — і це вже багато значить.
— Ви будуєте кар’єру у Франції. Наскільки складно розвиватися в чужій країні й водночас залишатися українською артисткою?
— Це і весело, і складно водночас. Адаптація ще триває. Від українців у Франції часто вимагається більше, ніж від місцевих артистів, і це природно. Але мені щастить на людей: я зустрічаю тих, хто мене підтримує і надихає. Це дуже допомагає рухатися вперед.
— Чи змінилося ваше особисте ставлення до теми кохання і стосунків після пережитого досвіду? Як це впливає на вашу музику?
— Я думаю, з віком ми всі починаємо дивитися на речі інакше. Мій досвід мене змінює — і це нормально. Я переконана, що уроки життя мають навчати, а не ламати. Можу сказати точно: одного кохання для довгих і міцних стосунків замало. Це завжди робота, партнерство, взаємна відповідальність. І все це, безумовно, відображається у моїй музиці.
— Що допомагає вам залишатися чесною з собою і зі слухачами, тримаючи баланс між особистим та творчим?
— Думаю, тут немає секрету: ти або чесний, або ні. Для мене легше бути чесною, хоча до цього теж потрібно було дійти. Маленькими кроками я краще пізнаю себе — а це, на мою думку, ключ до будь-якого балансу. Коли знаєш себе, можеш бути щирим і з іншими.
