Річка завжди була більше, ніж просто вода й берег. Для багатьох поколінь українських поетів Дніпро ставав свідком, співрозмовником і простором, у який вкладали слова. Саме до цього простору звертається перформанс «Вірші до Дніпра» — робота, у якій поетичне читання повертається туди, де воно колись народилося.
Львівський театр імені Франца Кафки та режисер Герман Гошкадор
Львівський театр імені Франца Кафки виник у 2009 році завдяки Герману Гошкадору та учасникам молодіжної громадської організації «Експеримент». Спочатку колектив існував під назвою «Жуй» і працював у Дніпрі. У 2014 році театр переїхав до Львова, отримавши нову назву на честь письменника, чиї тексти досліджували межі реальності, відчуження та внутрішнього досвіду.
Театр відомий експериментальними формами: літературно-музичними перформансами, аудіовиставами, сайт-специфічними роботами та мінімалістичними жестами, де місце, тиша й увага часто важливіші за традиційну сценографію. Саме в цьому напрямі розвивається і «Вірші до Дніпра».
Сайт-специфічний перформанс на березі
«Вірші до Дніпра» — сайт-специфічний перформанс, створений для берега річки Дніпро у місті Дніпро. Під час виконання перформер стоїть обличчям до річки та читає їй добірку віршів українських поетів, присвячених Дніпру. Тексти зачитуються без використання сцени, звукового підсилення чи будь-яких додаткових сценографічних елементів.
У цій роботі Дніпро постає не як пейзаж або символ, а як безпосередній адресат мовлення. Поетичне читання спрямоване не до публіки, а до місця, яке набуває ролі співрозмовника та свідка. Таким чином увага зміщується з репрезентації на сам процес звернення, де читання стає формою присутності й співіснування з довкіллям.
Повернення текстів до річки
До річки повертаються тексти, що були написані про неї в різні історичні періоди. Повторне промовляння цих віршів у просторі, якому вони присвячені, перетворює виконання на жест повернення, слухання та відновлення зв’язку між мовою, пам’яттю і конкретним місцем.
Кожне виконання є унікальним. Його перебіг змінюється залежно від світла, вітру, течії, погодних умов і звукового середовища берега. Природне оточення не супроводжує перформанс, а стає повноправним учасником.
Читання як практика уважності
«Вірші до Дніпра» досліджують можливість звернення за межі звичної людської комунікації. Через мінімальну дію та відмову від театральної видовищності робота пропонує форму присутності, у якій поетичне читання постає як практика уважності до місця, пам’яті та співіснування.
Герман Гошкадор у цій роботі продовжує лінію, характерну для Львівського театру імені Франца Кафки: відмова від зайвих ефектів, увага до простору й пошук нових способів взаємодії з глядачем і середовищем. Тут немає сцени в звичному розумінні — є лише людина, тексти й річка, яка приймає слова так само, як колись надихала поетів їх писати.
Перформанс не намагається «показати» Дніпро. Він пропонує просто стояти поруч із ним і говорити — тихо, без підсилення, без декорацій. У цьому жесті з’являється можливість відчути, як мова може повертатися до місця, а місце — ставати не лише фоном, а повноцінним учасником діалогу.
