Поезія часто звучить інакше, коли її чуєш уголос. Голос, пауза, музика — усе це може відкрити нові відтінки знайомих рядків. Саме так працює нова аудіопоетична добірка, присвячена Миколі Вороному.
Львівський театр імені Франца Кафки
Львівський театр імені Франца Кафки — незалежний авангардний колектив, який з’явився у 2009 році. Спочатку він існував під назвою «Жуй» і працював у Дніпрі, а з 2014 року базується у Львові. Театр відомий експериментальними формами: літературно-музичними перформансами, аудіовиставами та проєктами, присвяченими українській поезії. Колектив послідовно звертається до творчості різних авторів, шукаючи сучасні способи звучання класичних і модерністських текстів.
Проєкт про Миколу Вороного
Львівський театр імені Франца Кафки представляє нову аудіопоетичну добірку, присвячену творчості Миколи Вороного — поета, перекладача, театрального діяча та однієї з важливих постатей українського модернізму початку ХХ століття.
До проєкту увійшли вірші різних періодів творчості автора. У них поєднуються ліричні переживання, філософські роздуми, мотиви самотності, краси та пошуку гармонії. Поезія Вороного стала одним із кроків української літератури до європейського модерністського мистецтва, а його твори й сьогодні зберігають внутрішню музичність та емоційну силу.
Голос і музика
Вірші читають Оксана Шаровська та Герман Гошкадор. Для цієї роботи було створено оригінальний музичний супровід, покликаний не домінувати над текстом, а підкреслювати його настрій і ритм. Поєднання голосу та музики дозволяє по-новому відчути поетичний світ Миколи Вороного та звернути увагу на деталі його образності.
Музичне оформлення підготував Герман Гошкадор. Виробництвом займалася Cultural Evolution. Проєкт вийшов у 2026 році.
Продовження поетичної серії
Проєкт продовжує серію аудіопостановок Львівського театру імені Франца Кафки, присвячених українській поезії. У попередні роки театр представляв добірки творів Павла Грабовського, Грицька Чубая, Емми Андієвської, Миколи Вінграновського, Михайля Семенка, Івана Сокульського та інших українських авторів.
Такий формат дає можливість чути поезію не лише очима, а й на слух — з урахуванням інтонації, ритму й музичного середовища. Для творчості Миколи Вороного, де важлива внутрішня мелодія рядка, це особливо доречно.
Аудіопоетична добірка відкриває Вороного як автора, чиї тексти й сьогодні звучать живо. Вона нагадує, що модерністська поезія початку ХХ століття може говорити зі слухачем прямо, без зайвих пояснень — лише через голос, паузу й музику.
