Юлія Сак — актриса, режисерка, авторка, художниця, поетеса, танцівниця та телевізійна діячка. Її професійний шлях складно визначити одним напрямком: вона працює в кіно й театрі, створює авторські фільми та моновистави, пише поезію, займається живописом, досліджує феномен геніальності та розвиває власні творчі й телевізійні проєкти.
Водночас для Юлії творчість — це не набір окремих професій, а взаємопов’язані напрямки, які доповнюють один одного. Вона говорить про себе як про актрису, але водночас підкреслює свою роль автора, який прагне самостійно створювати та реалізовувати власні ідеї.
Ми говоримо з Юлією Сак не лише про її творчі роботи та професійні досягнення, а й про те, як формується власний творчий шлях, що стоїть за авторськими проєктами, чому вона обрала незалежне кіно, які принципи визначають її діяльність та яку роль мистецтво може відігравати в житті інших людей.
У цій розмові – про багатогранність творчої особистості, незалежне авторське кіно, моновистави, дослідження таланту й геніальності, підтримку молодих митців, благодійність та мистецтво як спосіб допомагати людям. А також про те, чому для Юлії розвиток — це постійний рух і пошук нових форм для реалізації власних талантів.
– Ви працюєте одразу в багатьох творчих напрямках — акторство, режисура, монтаж, музика, поезія, живопис, танець, телебачення. Як вам вдається поєднувати стільки різних видів мистецтва? Чи відчуваєте ви себе передусім актрисою, режисеркою чи людиною мистецтва без прив’язки до конкретної професії?
Я перш за все актриса, але не можу назвати себе людиною якоїсь конкретної професії. Взагалі актор – це виконавець, а я і автор! Тому в мене все поєднується. В якийсь момент я більше виконавець, в якість більше автор. Іноді, я не можу спілкуватися з людьми, і хочу просто щось створювати вдома. А іноді не можу без сцени, спілкування, подій! І ще я хочу сказати, що кожен мій талант завжди збагачує (доповнює) інший талант.
– З 2015 року ви разом із командою однодумців створюєте авторські художні фільми, причому значну частину цієї роботи здійснюєте без зовнішнього фінансування. Сьогодні у вашому доробку вже 12 короткометражних і повнометражних стрічок. Що стало головною мотивацією створювати власне кіно саме в такому форматі і які найбільші виклики доводиться долати незалежному автору?
Дуже хочеться процвітання мистецтва України, і я завжди розуміла, що можу в цим допомогти. Я з дитинства відчувала саме таку місію, і тому незважаючи на всі складності, виконую її. Моя мама – Ольга Тичина – Яновська – письменниця, сценарист, режисер, і вона створила дуже багато дивних романів, фентезі, комедій, детективів, які можна відтворити на екрані. Це і стало поштовхом для створення художніх фільмів. Декілька років ми робили спроби дістати кошти на кіно, але коли знайти їх не змогли, обрали шлях авторського кіно. Тим паче, я завжди була незалежним художником. Я ніколи не підлаштовуючись під когось, якщо це суперечить моїй природі. Найскладніші виклики виникають із популяризацією авторського кіно. Для цього перш за все потрібні гроші, і продюсери, або адміністратори. А це головна моя проблема по життю.
– Ви є авторкою фільму «Україна — храм мого серця», який отримав перше місце на фестивалі «Слов’янська приказка» в Болгарії, а також фільму «Світ ловив мене, але не спіймав» про Григорія Сковороду, відзначеного премією його імені. Як ви обираєте постаті та теми для своїх фільмів? Що має вас особисто зачепити, щоб історія перетворилася на кіно?
По перше, я створюю без бюджетні фільми, і насамперед аналізую, що можу зняти без бюджету, або з невеликим бюджетом. Фільм про Сковороду мені запропонував відзняти Петро Приступов, і я з радістю погодилася. Сковороду завжди я поважала, і розуміла. Якщо я знімаю фільми про видатних жінок, то шукаю тих, з ким схожа зовні і внутрішньо. Звісно, мені потрібно йти в резонанс з людиною, або сюжетом, який я планую відтворювати на екрані. Іноді я розумію, що хочу зіграти якусь героїню, і від того беруся за конкретну роботу. Фільм «Україна – храм мого серце» народився з особистого болю, яку я пережила від початку повномасштабного вторгнення. Тобто, мені обов’язково потрібно пережити, як актриса, якісь матеріал, і тоді починається магія на знімальному майданчику.
– Ваш творчий доробок включає десять моновистав, а працюєте ви в сольному проєкті у творчому тандемі з режисеркою Ольгою Тичиною-Яновською. Що для вас є найскладнішим у жанрі моновистави, коли на сцені фактично залишається один актор і вся увага глядача зосереджена на ньому?
Найскладніше те, що йде пере концентрація. А якщо це примножити на те, що я граю завжди на межі, то виходить виснаження. Мені складно відновлюватися.
– Ви не лише створюєте мистецтво, а й досліджуєте феномен геніальності, видали книгу «Як розпізнати генія» та п’ять збірок поезії. Звідки виник ваш науковий інтерес до цієї теми? І чи змінило це дослідження ваше власне розуміння творчої людини, таланту та геніальності?
Спочатку був суто людський інтерес. Коли я задала о 17 років собі питання: «Як відрізнити генія від великої людини? Який у мене дар?». Далі, мої відкриття і розуміння просто прояснили ситуацію, відкрили Божу таємницю в цьому напрямку. А стосовно мого таланту, я лише підтвердила те, що відчувала з дитинства.
– Ви отримали Міжнародний диплом «Геній інновацій кінематографа», а ваш мульті-монофільм із загальним хронометражем 222 хвилини увійшов до Книги рекордів України. Наскільки для вас важливі такі професійні та офіційні визнання? Чи сприймаєте ви рекорди, нагороди й титули як результат уже зробленого або як додаткову мотивацію рухатися далі?
Відчуваю, як результат вже створеного, але знаю, що потрібно постійно рухатися вперед. Лише коли я тільки отримаю чудову нагороду, то розслабляюся, а вже через два дні думаю: «Чому я не рухаюся вперед? Що треба далі робити?». Вічний рух! І постійна перемога самої себе.
– Ви створили програми «Божий дар» та «Вундеркінд клуб», присвячену талановитим дітям, а також заснували онлайн-телебачення «Зірка Фенікса TV». Чому тема підтримки молодих талантів стала для вас важливою? І що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб дитячий талант не залишився просто захопленням, а отримав можливість перетворитися на професійний шлях?
Я сама стикнулася в дитинстві з фінансовими і особистими проблемами, а тому дуже складно будувала свою кар»єру, і навіть зараз стикаюся з різними моментами. Тому я думаю про інших талановитих діточок, які не уявляють свого життя без мистецтва, і намагаюся як можу їм допомагати. Щоб дитина змогла, потрібна підтримка дорослих. Треба навіть не просто навчати, а заглиблюватися в дитину, як психолог. Сканувати цю дитинку, і не бути теоретиком біля неї. Потрібна практика у гармонії з психологічним аналізом і благотворна енергія.
– У вашій біографії є не лише творчі досягнення, а й велика благодійна діяльність — вистави та концерти для дітей з інвалідністю, військових, людей літнього віку, гастролі Україною та за кордоном. Що особисто для вас означає мистецтво як спосіб допомагати людям? Чи може вистава або фільм змінити емоційний стан людини і дати їй сили?
Мистецтво перш за все рятує мене, і я впевнена, що саме мистецтво може витягувати людину з тяжкого стану. Знаєте, коли тобі самому допомогли якісь ліки, то ти радиш із впевненістю їх іншим. Тому я, коли щось створюю думаю про вічне і величне, яке і після моєї смерті зможе продовжувати надихати чи лікувати когось, а також прикрашати світ красою і добром!
– Ви отримали багато професійних, державних та міжнародних відзнак, серед яких «Золота Пектораль» у номінації «Людина, яка зробила світ кращим», титул «Велика українка», а також відзнаки «Культурна дипломатія» та «Берегиня України». Якою ви бачите роль митця сьогодні — лише створювати мистецтво чи також представляти свою країну, її культуру та цінності у світі?
Ставати людиною світу, і не обмежувати себе якимись рамками. Свою країну у світі представляти необхідно, і я до цього прагну! Але справжнє мистецтво не має національності і обмежень, інакше воно стає місцевим. А світове мистецтво завжди має масштаб столичний. Треба у світі представляти перш за все яскраву індивідуальність митця, який через своє мистецтво може зачепити души інших людей, і підняти вічні теми життя, а також людей у Всесвіті.
– У вас одночасно розвиваються кіно, театр, телебачення, наукова діяльність, поезія та нові творчі проєкти. Якою є наступна точка вашого шляху?
Розкривати і розвивати далі всі таланти, які мені дав Господь! Я завжди розуміла, що жодний природній талант не можна залишати без уваги, чи займатися ним на аматорському рівні. І дивно те, що впродовж життя у мене постійно відкриваються нові таланти. Також на різних етапах життя, мені завжди хотілося активно займатися тим, чи іншим талантом. Зараз більш всього я приділяю уваги картинам, глибинно психологічному роману про свого Анімуса, і танцювальним мініатюрам. А якщо точніше, то я підійшла до тої межі, коли розумію, що хочу об’єднувати всі свої таланти у великий проєкт життя!