CULTURE TREND

Очікування – реальність: 5 обіцянок Росії Донбасу

Навесні 2014 року Росія реалізувала на Донбасі сценарій гібридної агресії. Він почався із мітингів, де лунали заклики до вторгнення Росії, а завершився введенням у регіон регулярної армії. Ці мітинги, у яких частково брали участь місцеві жителі, а частково привезені з російського прикордоння гості, отримали назву «Русская весна».

На мітингах ватажки проросійських заворушень лякали людей нападом «українських нацистів» з Євромайдану, звинувачували у негараздах регіону Київ та його євроінтеграційний курс, а також – обіцяли. Обіцяли багато. Перший голова угруповання «ЛНР» Валерій Болотов заявив, що окуповані території найближчим часом можуть розраховувати на процвітання і життя, як у «маленькій Швейцарії». Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) аналізує обіцянки агресора: які з них вона виконала за 10 років.

«Будемо в Росії»

У березні 2014 року на мітингах «Русской весны» тодішні проросійські лідери заявляли, що Донбасу потрібна незалежність від Києва. Варіанти у натовп вкидалися різні: спершу – «регіон у складі федеративної України», потім – «частина Росії».

Перший ватажок угруповання «ЛНР» Валерій Болотов (сидить у центрі) із поплічниками


Перший ватажок угруповання «ЛНР» Валерій Болотов (сидить у центрі) із поплічниками

«Бути як Крим в Росії», – скандували в окупованому Луганську в квітні 2014-го. Після незаконного референдуму підконтрольні Кремлю угруповання «ЛДНР» звернулися до Росії з проханням включити частину Донбасу до свого складу. Але їм нібито «відмовили». У наступні 8 років РФ так і не визнала ані своєї військової участі у війні на Донбасі, ані фактичного керівництва захопленими територіями, хоча це підтверджено десятками авторитетних розслідувань.

Ті, хто хотів стати «росіянами», усі ці роки жили в сірій зоні, де не діяли жодні закони, й чиї псевдодокументи не визнавались не лише у ЄС, а і в самій Росії. Іспити, які складали абітурієнти в окупованому Луганську чи Донецьку, не гарантували місця в російських університетах, а щоб претендувати на соціальні виплати хоча б рівня РФ, людям потрібно було отримати паспорт Росії.

Щоб його дістати, треба було виїхати в найближчі області Росії – Воронезьку або Ростовську, але за так званими паспортами «ЛДНР» через російський кордон не завжди пропускали.

Росія назвала окупований Донбас «своїм» регіоном тільки за два дні до початку повномасштабного вторгнення, у 2022-му. З того моменту на окупованих територіях – масова примусова паспортизація. За інформацією ГУР, навіть з таким документом на російському кордоні можуть не пропустити.

Донецьк, 22 березня 2014-го


Донецьк, 22 березня 2014-го

«Донбас стане багатшим»

Проросійські агітатори під час мітингів навесні 2014-го стверджували, що після того, як Росія анексувала Крим, там зріс рівень життя – до російського, тому так станеться і на Донбасі. Окупанти не наголошували, про які саме російські побутові стандарти мовилося – ціни, зарплати, асортимент товарів? І до чого він має вирости – Москви, Омська, сіл на Далекому Сході?

Читайте також: «Неправда, що Крим взяли без єдиного пострілу»: свідчення про окупацію Росією півострова

Що натомість змінилося для Донбасу після 2014-го:

Зросли ціни та впала якість товарів. За літо 2014-го з полиць зникли майже всі українські товари. Спочатку Росія везла у регіон «гуманітарку» – нерідко ці продукти, які мали б роздаватися людям безкоштовно, з’являлися в магазинах за гроші. Поступово ринок наповнився російськими товарами, які були суттєво дорожчі, а от за якістю часто гіршими.

Захоплення Донецької обласної прокуратури проросійськими загонами, 16 березня 2014 року


Захоплення Донецької обласної прокуратури проросійськими загонами, 16 березня 2014 року

Почався переділ місцевого бізнесу. Ті, хто був наближеним до окупаційної адміністрації, відкривав свої «точки», витісняючи «незручних підприємців». Особливо це стосувалося фармацевтичної галузі: на це скаржилися навіть на засіданнях так званих «міністерств ЛНР» ватажку угруповання Ігорю Плотницькому. Через зміни в податковій системі у лютому 2016-го в окупації почалися бунти підприємців. Щоправда, їх швидко подавили.

Регіон почав відставати у зарплатах від вільної України. У наступні 8 років грошова оцінка праці в окупації була нижчою, ніж на підконтрольній Україні території. Чимало бізнесів виїхали чи закрилися, тому знайти роботу стало важче. Молодь часто обирала вступ до збройних формувань, бо це гарантувало соціальне забезпечення та стабільну зарплату. Місцеві виїжджали на заробітки до Росії. Відтік кваліфікованих працівників став катастрофічним настільки, що окупована адміністрація зверталася до жінок з проханням не відпускати чоловіків на заробітки.

Після початку повномасштабного вторгнення новим викликом для регіону стала конкуренція за робочі місця з росіянами. Адже РФ масово завозить на окуповані території своїх громадян.

Більше про те, чому на Донбас вирушають чиновники, лікарі, вчителі та інші фахівці з РФ, читайте тут.

Стали менш доступними соціальні виплати. Щоб отримати допомогу на дитину, виплати за інвалідністю або пенсії, жителям окупованих Луганщини та Донеччини доводилось отримувати російські паспорти. Це одна з головних причин, чому багато хто, зрештою, пішов не цей крок.

Українську пенсію в окупованих територіях можна зняти лише через незаконних обнальників за високий відсоток, бо банки та банкомати там не працюють. Сьогодні ж Кремль практично ліквідував можливість надання меддопомоги населенню без оформлення спеціального страхового поліса РФ, який видають, авжеж, лише за наявності паспорта цієї держави.

Міста без води, світла, газу, опалення і потерпають від сміття. З 2014 року на окупованій частині Донеччині почалися перебої з водопостачанням. Канал Сіверський Донець-Донбас на той час двічі проходив лінію фронту й постачав воду в міста з обох сторін фронту.

Окупаційна влада звинувачувала українську сторону у відключеннях води, хоча насправді водогони знеструмлювались через обстріли на лінії зіткнення. Українські ремонтники щоразу виїжджали та відновлювали обладнання, часто діставали поранення й гинули.

У 2022 році під час великого наступу армії РФ інфраструктура каналу вище по течії була остаточно зруйнована, через що Донецьк тепер отримує воду через день по годинах.

На сьогодні тема «комуналки» – головна у чатах всіх окупованих Росією міст: як тих, що під контролем агресора ще з 2014-го, так і загарбаних у повномасштабне вторгнення. Серед останніх, через значний рівень руйнувань, і взагалі звичною справою є життя без частини комунальних благ.

Складно отримати меддопомогу. Більшість вузькоспеціалізованих спеціалістів покинули окуповані регіони. Приватні клініки були змушені зачинитися.

Один з ватажків заворушень 2014 року Павло Губарєв на місці падіння Боїнгу МН17


Один з ватажків заворушень 2014 року Павло Губарєв на місці падіння Боїнгу МН17

​На початку окупації можна було купити українські препарати, за радянськими традиціями, «з-під прилавки», або замовити знайомим з вільної території. Тепер такої можливості немає. В окупації продаються лише російські, білоруські та китайські препарати: місцеві за останні роки часто ділилися з Донбас Реалії, що ці ліки для них недієві.

У новоокупованих містах на зразок Сєвєродонецька аптеки є одиничним явищем, і в день завезення препаратів до них шикуються великі черги. А пріоритетом для влади РФ у медзабезпеченні є російські солдати.

«Відстояли країну – відродимо Донбас»

Ватажки проросійських угруповань у 2014 році обіцяли, що, відокремившись від України, регіон стане заробляти більше, бо ж не годуватиме Київ. Мовляв, російський бізнес готовий інвестувати в місцеві підприємства, а вступ до Митного союзу дозволить отримуватиму чималу кількість замовлень.

Після окупації російські бізнесмени, які були господарями більшості місцевих підприємств, вирізали та вивезли з окупації новітню техніку. Підприємства не тільки не отримували більше замовлень, але й були вимушені змінити профіль, щоб бодай якось працювати. Так, луганський завод ОР, який був лідером на пострадянському просторі серед виробників тепловозів, тепер виготовляв звичайні тази.

Міні-шахта «Східкарбон» в окупованій Луганщині. Після вибуху метану у 2019 році загинуло 17 гірників. Копанку закрили. Це не поодинокій випадок в окупації


Міні-шахта «Східкарбон» в окупованій Луганщині. Після вибуху метану у 2019 році загинуло 17 гірників. Копанку закрили. Це не поодинокій випадок в окупації

Загалом за перший рік російської окупації зупинили виробництва: «Луганськтепловоз», «Луганський машинобудівний завод ім. Пархоменка», «Стаханівський вагонобудівний», «Стаханівський завод технічного вуглецю», «Стаханівський феросплавний завод», Алчевський «Метали та полімери», Алчевський завод сталевої дробі, Алчевський металургійний комбінат, «Донецькгірмаш», Донецький енергозавод, «Топаз». Більшість – основа бюджету регіону.

У «шахтарському регіоні», який, за словами агітаторів з РФ, мав нарешті розбагатіти, почали масово затоплювати й закривати вугільні шахти. Хоча у 2015 тодішній лідер угруповання «ДНР» Олександр Захарченко і заявляв, що вугілля Донбасу вже продають якимось іншим країнам, за 10 років окупації на захоплених землях закрили понад 40 шахт.

Зараз більшість будівель підприємства російські сили використовують як військові хаби.

«Це шлях свободи та торжества закону»

Луганщина розпочинає нове життя «без диктату київської влади», оголошував у травні 2014 року Валерій Болотов, який очолив угруповання «ЛНР».

«Ми обрали свій шлях незалежності від свавілля та кривавого диктату київської хунти, фашизму та націоналізму, шлях свободи, шлях торжества закону», – заявив Болотов.

Саме в галузі прав людини окуповані території наздогнали російські реалії.

На окупованій Луганщині та Донеччині з’явилися понад 160 незаконних тюрем. Найвідоміша – на території колишнього заводу та арт-центру «Ізоляція». Колишні бранці підконтрольних РФ угруповань називають цю в’язницю найстрашнішим і найжорстокішим місцем на окупованих територіях.

Факти насильства, катування та незаконного утримання людей зафіксовані не тільки в «Ізоляції». З 2018 року в тюрмі в Сніжному на свободу чекає наукова співробітниця з Горлівки Олена Пех. Її катували електрострумом, душили пакетом, вкручували в коліна шурупи, імітували розстріл і вимагали зізнання в «держзраді».

За даними правозахисників, кожна четверта людина, яка перебувала в полоні російських збройних формувань, розповідає про факти сексуального насильства.

Більше про цивільних полонених, яких уже 10 років незаконно затримують на окупованих територіях, читайте тут.

Замість свободи слова чи вибору, до яких звикли українці, на окупованих територіях нині діє тотальний контроль. Тут стало небезпечно висловлюватися навіть в соціальних мережах. Так
донеччанку Марину Юрчак незаконно засудили на 15 років за патріотичні публікації у Twitter. Більшість проукраїнськи налаштованих людей з міркувань безпеки не висловлюють свою позицію.

Росія повністю контролює зв’язок та інтернет. Українські мобільні компанії не працюють на окупованій території, Росія вимкнула вежі, які там залишалися, і перезапустила на них місцевих операторів, що не мають навіть виходу в роумінг (яким, з точки зору окупантів, є й Україна): з них можна телефонувати тільки на такі ж оператори або на російські номери. А з 2022 року Кремль перевів окупований Донбас на російські номери.

Новоокуповані міста тим часом тримають в інформаційній блокаді: там здебільшого взагалі немає зв’язку (як пожартував проросійський блогер Коц, зате встановили телефон-автомат!). Місцеві та військові експерти вважають, що зв’язок в прифронті Росія обмежує задля безпеки своїх військ, аби місцеві не передавали інформацію ЗСУ.

У вересні 2023 року в окупованій Донеччині провели обов’язкову ідентифікацію абонентів мобільного зв’язку: усіх власників сім-карток, куплених без документів, зобов’язали зареєструвати паспортні дані.

У російській пропаганді поширений термін «ждуни»: так називають українців, що в окупації підтримують свою державу та очікують на прихід української армії.

Неможливо вільно пересуватися. До «русской весны» жителі Луганської і Донецької областей могли поїхати до будь-якої країни, відштовхуючись від свого бюджету та можливостей закордонного паспорту. Після – навіть виїзд у вільну Україну через КПВВ займав одну добу. З 2020 року окупанти почали надовго зачиняти пункти пропуску, а з 2022-го їх не стало зовсім, адже фронт запалав.

«Російська мова – державна»

Єдина обіцянку, яку дійсно виконали за 10 років війни на захоплених землях – зробити російську мову головною. Навіть більше: вона тут стала безальтернативною. В окупації спочатку зменшували кількість годин мови та літератури в школі, перевівши українську у факультатив, згодом взагалі заборонивши цей предмет, прибрали з доступу книжки та фільми. Попри це, підлітки продовжують вивчати мову «підпільно», щоб вступати в університети на підконтрольній Україні території.

Читайте також: «На День Незалежності згадайте, що ми – теж українці»: як жителі захопленого Донбасу протистоять окупантам

Нині Росія масово знищує історію України в регіоні. Створюються легенди про героїчне минуле угруповань «ЛДНР», відкриваються пам’ятники та пам’ятні дошки, проводяться зустрічі школярів з військовими армії агресора: їх подають як героїв та визволителів.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.

Adblock test (Why?)

Прокрутка до верху