ПРАГА – З лютого 2023 року у Празі працює науковий центр «Україна в Європі, що змінюється», який працює в Інституті міжнародних досліджень факультету соціальних наук Карлового університету. Центр фокусується на темі сучасної України, культурних та політичних відмінностях, ширшому контексті війни та її значенні для демократії. Його керівниця – професорка Валерія Корабльова активно залучає студентів з усього світу, аби пояснювати та розповідати про Україну, спираючись на сучасну історію. На одній з таких воркшопів Радіо Свобода поспілкувалося із керівницею центру про те, чому важливо західним суспільствам знати про Україну в ширшому контексті та наскільки вдало Росія веде гібридну війну за серця європейців.
– Розкажіть про ваш центр. Чим він займається? І чому він важливий?
– Центр був створений до першої річниці повномасштабного вторгнення для того, щоб зробити українські студії більш видимими в інтелектуальному ландшафті Чехії і ширшими в європейському ландшафті.
Щоб формувати послідовне, ґрунтовне і аргументоване бачення України в Центральній Європі
Мені це здається важливим для того, щоб формувати послідовне, ґрунтовне і аргументоване бачення України в Центральній Європі, в Празі зокрема. Оскільки наші випускники потім працюють в різних дипломатичних інституціях, культурних установах і так далі. Тобто вони з цими знаннями будуть йти далі.
Ми наразі сформували пакет партнерських інституцій в різних країнах, оскільки ми його задумували як майданчик для співпраці, який буде поєднувати чеських науковців, українських науковців і західноєвропейських науковців.
І таким чином ми хочемо розвивати україністику, яка витлумачувалася б не в традиційному сенсі, як дослідження української мови, культури, історії, а більше з фокусом на сучасну Україну, щоб включала соціально-політичні аспекти більш активно.
– Я так розумію, що це все про те, як іноземці уявляють Україну. Те, про що ви тільки говорили під час свого виступу – про спадок України як «неіснуючої країни» в тіні Російської імперії. Яких цілей ви хочете досягнути в цьому контексті?
– Донедавна України в принципі не було на ментальних мапах, у головах західних європейців. Не було знань про це. Зараз через війну і через успішний український спротив, який насправді здивував багатьох спостерігачів, прийшло усвідомлення, сформувався новий консенсус, що у західних науковців немає необхідного рівня знань про Україну, і через це вони не можуть прогнозувати розвиток подій.
Тобто це є не тільки якийсь запит на допитливість, але це має й практичну складову. Оскільки наука є засадою для рекомендацій політикам, для рекомендацій тим людям, які ухвалюють рішення. І якщо відсутня ця наукова база, то це є проблема для стратегії зовнішнього курсу європейських країн. І тому зараз сформувався цей запит.
На Заході особливо за відсутності необхідної кількості і якості експертизи фактичну думку про Україну висловлюють експерти з Росії
Що ми бачимо? Ми бачимо, що наразі це не вирішується системно, оскільки шукають експертів, і дуже часто на Заході особливо за відсутності необхідної кількості і якості експертизи по Україні фактичну думку про Україну висловлюють експерти з Росії. І це є проблема.
– Досі?
– Досі!
В Центральній Європі ситуація, очевидно, краща. І в Німеччині краща. Але чим далі на Захід, тим важче зі знаннями про Україну. І тому є журналісти-дослідники, які йдуть в Україну, які приносять якісь знання, якусь інформацію актуальну. І це класно, і це дуже круто, але цього недостатньо. Тому що треба більш системні знання про Україну. Це є в наших інтересах. Це, власне, в обопільних інтересах.
Оскільки ми багато говоримо про те, що якщо України немає в головах, то якщо вона зникне з реального життя, ніхто не помітить. Правильно? Тому треба помістити на ці карти.
Хто це буде робити і як це буде здійснюватися? Ми не можемо заходити тільки через історію і літературу. Тому що вона не дає нам розуміння, що є Україна сьогодні. Динаміка розвитку нашого суспільства в пострадянські часи є такою, що наше теперішнє і наше майбутнє не випливають з нашого минулого. Тобто треба підключати сучасні дослідження, як змінюється, що змінюється. І це треба робити більш системно. Тому що зараз Україна – це ньюзмейкер. Зараз вона все ще в епіцентрі уваги. Але немає якоїсь ширшої і глибшої контекстуалізації, про що це і що буде далі.
– Це спрямовано більше на політичні еліти чи в загальному на населення західних країн?
– Чим ширше, тим краще. Політичні еліти розуміють, що їм треба ці знання, пересічних людей треба переконати.
Тому що в медіа все більш-менш добре. Тобто обговорюють це і свіжі новини, і актуальні, і так далі. Проблема з експертами може бути, як я вже зазначала. Але медіа реагують більш гнучко. Система освіти є більш інерційною, вона є більш повільною. Але разом з тим вона дає триваліші ефекти.
Гібридна війна Росії набагато більш ефективна, ніж мілітаристська. Вони дуже добре вивчили вразливі місця західних суспільств
Ми зараз в дуже цікавій перебуваємо точці, коли гібридна війна Росії, яка набагато більш ефективна, ніж мілітаристська. Вони дуже добре вивчили вразливі місця західних суспільств, демократичних суспільств. Оскільки люди чинять тиск на еліти. І навіть якщо еліти добре поінформовані через експертизу, через інсайдерські інформації, є межа, до якої вони не можуть нав’язувати суспільству певну думку.
І тому для того, щоб це працювало на користь України, а в загальному підсумку на користь європейського майбутнього взагалі континенту, європейського проєкту, треба впливати на суспільну думку таким чином, щоб вони формували цей запит до еліт.
– А ось ці приклади – це ви про які країни говорили? Що Росія вдало гібридною війною впливала на суспільство…
– Всюди. 40% чеських громадян не хочуть підтримувати Україну і українських біженців.
– Чиє це дослідження?
– Соціологічне дослідження. Це я в медіа читала нещодавно. З них 15% створюють російські наративи, що війну розпочало НАТО, що прості люди страждають через це. Ще 20% говорять з цих 40%, що не все так однозначно, все не чорно-біле. І ще якось 5% вони собі щось думають.
Тобто є вразливі місця. Зазвичай це люди нижчого економічного статусу, яким важче переживати інфляцію, різний економічний бік санкцій, і вони шукають ті наративи, які їм дозволяють виправдати те, що вони не хочуть більше страждати через допомогу Україні.
Але ми знаємо, що в Чехії дуже активний вплив російської пропаганди. І він досі є. І в багатьох. У Словаччині зараз будуть вибори. І там ще гірше з цим ситуація. Тобто росіяни де-факто дуже ефективно впливають на громадську думку.
– Чи вбачаєте ви якусь спробу Росії спробувати вплинути на вибори і в Словаччині, і в тій же Польщі через саме ці прошарки населення, на яких, вочевидь, здебільшого вдається впливати саме через повідомлення на кшталт: «Продукти подорожчали через те, що ми допомагаємо Україні»?
– Це, безумовно, є загроза. І треба думати, знову ж таки, що з цим робити.
У Польщі в порівнянні з іншими країнами є історично вкорінений страх перед Росією і небажання йти на будь-які поступки Росії
Я вам навіть наведу приклад Польщі. Тому що в Польщі в порівнянні з іншими країнами є історично вкорінений страх перед Росією і небажання йти на будь-які поступки Росії. І коли почалася повномасштабна агресія, незважаючи ні на що, всі основні діячі політичного поля Польщі були консолідовані щодо того, щоб підтримувати Україну всіма доступними засобами.
Одначе в цій електоральній кампанії до парламентських виборів, які мають бути 15 жовтня, знайшовся начебто маргінальний актор, тобто партія «Конфедерація», яка зрозуміла, що є частина електорату, яка має запит на інші політичні висловлювання, і вони почали просувати цей наратив, що треба бути більш обережними з підтримкою України, що не треба підтримувати аж занадто так. І їхній рейтинг почав зростати.
І далі вже йдеться не про те, що «Конфедерація» виграє. Це навряд чи. Але те, що мейнстрім весь зсувається в інший бік. А далі ми бачимо Дуда, зерно і це все. Тому що це стає мейнстрімом. Тобто це є і перевага, і слабке місце демократії, що не можуть політики не реагувати на думку електорату.
А росіяни навчилися впливати на думку електорату. Будь-які проблеми ми зчіплюємо зі словом «Україна», не зі словом «Росія». Тобто всі ці публічні дискусії – це не тому, що Росія – агресор і розпочала війну, і це є наслідки, а тому, що українці.
Тобто навіть просто відтворювання, просто цей лейбл, просто слово, яке постійно фігурує, що війна в Україні, українська війна, українські біженці. І це підсвідомо закріплює цю асоціацію, що джерелом проблем є Україна. І це є великий інформаційний виграш, велика перемога Росії наразі. Треба розчепити цю зв’язку.
Доповідь називалася: «Про війни майбутнього». У ній самій немає слова «гібридна», а мова йде про так звані «асиметричні дії», про використання як воєнних, так і усіх можливих невоєнних, в першу чергу, інформаційних методів дестабілізації противника».
З’ясовуються причини російсько-українського протистояння. Виокремлюються елементи російської гібридної війни, які застосовуються проти України. Доводиться, що Росія на різних історичних етапах використовувала гібридні технології проти України, щоб захопити (окупувати) її територію.
|
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року по 24 вересня 2023 року ООН зафіксувала ще 27 449 жертв серед цивільного населення в Україні: окрім загиблих ще 17 748 поранених. Лише з початку вересня внаслідок російської агресії проти України в ООН зафіксували 554 жертви серед цивільних українських громадян.
