Сьогодні до нашої редакції завітала Наталія Колпакова – відома дизайнера та графічна художниця, яка відзначена багатьма нагородами у сфері fashion індустрії, дизайну, сучасного мистецтва. Має численні персональні виставки в багатьох країнах світу, активно бере участь в великих фестивалях дизайну. Спеціалізуючись на мистецтві та моді, мисткиня перетворює графічні дизайни на шовкові аксесуари та предмети інтер’єру, поєднуючи сторітелінг із позачасовою естетикою. Маючи досвід книжкової ілюстрації, реклами та концепт-дизайну, її роботи досліджують взаємодію між мистецтвом, часом та особистим самовираженням.
– Як ви почали створювати хустки — що надихнуло вас поєднати графіку та моду у цьому форматі?
Колекція шовкових шарфів-перевертнів виросла з моєї графічної серії “Гравці”, у якій кожен сюжет був авторською інтерпретацією певного виду ігор.
А почалося все одного теплого літнього вечора. Дружня компанія сиділа в садовій альтанці. Ми розважалися приготуванням вечері біля багаття та настільними іграми. Місячне світло, полум’я і ліхтарики вирізали обличчя з темряви — емоції змінювались блискавично. За вечір ми перепробували чотири гри, пристрасті не вщухали, і я візуалізувала перші образи.
Після першої роботи – Покер” – мені захотілося дослідити природу гри та азарту, знайти свій візуальний формат. Ритм, кольори й композиційні прийоми змінювалися від сюжету до сюжету. Я не прив’язувалась до правил конкретної гри — натомість дозволяла собі грати у все одразу. Окрім гри в перевертнів — тут уже все серйозно.
– Що для вас найважливіше у дизайні хустки — сюжет, кольори, символіка чи емоція, яку вона викликає?
Для мене найважливішим є сюжет — той, що народжується спонтанно, але з внутрішньою необхідністю. Це вже майже фізіологічна потреба. Відправною точкою може бути навіть абстрактне завдання, наприклад: “контрастна композиція з домінуванням червоного”. Далі починається процес накопичення образів, нашарування сенсів, подумового структурування. І вже потім — остаточна візуалізація, у жанрі палімпсесту: коли знайомі речі набувають нових, несподіванних значень.
– Ваша творчість поєднує моду, мистецтво й особисту історію. Як вам вдається зберегти баланс між естетикою та глибоким змістом?
Завдяки поєднанню досвіду, ерудиції та “наглянутості” – коли ти бачиш багато, аналізуєш, запам’ятовуєш і поступово формуєш власну художню систему координат.
– Чи є у вас улюблена хустка серед створених — та, з якою пов’язана особлива історія?
Так, моя улюблена робота – “Покер” з гравцями-перевертнями. Саме вона дала початок серії “Гравці”, і з неї народилася ідея картин-перевертнів, які можна розглядати з будь-якого з чотирьох боків. Згодом ця концепція трансформувалась у формат шовкових шарфів.
– Як війна в Україні вплинула на ваше мистецтво і теми, які ви обираєте для своїх робіт?
Деякі роботи, створені ще до війни, вже містили її передчуття. Єдина робота, що безпосередньо пов’язана з війною – це “Перемога”, створена в середині 2022 року, коли я знову змогла малювати.
Проте я вважаю, що всі наступні роботи так чи інакше належать до теми Warless — вони відображають мою надію на мирне, гармонійне майбутнє.
– Чи помітили ви різницю у сприйнятті вашого мистецтва між українською та британською аудиторією?
До війни британці мало знали про Україну. Тепер ситуація змінилася. На жаль, знайомство часто починається з назв міст, які стали символами трагедій. Але водночас з’явилось розуміння, що українці – це хоробрий народ, який не тільки бореться, а й створює.
Моя мета – показати, що Україна – це також краса, культура, візуальний інтелект. І що біженці – це не лише постраждалі, а й талановиті фахівці з унікальними навичками.
Щодо емоційного сприйняття моїх робіт – воно досить подібне. Британська публіка, можливо, візуально більш “наглянута”, адже живе серед шедеврів, музеїв, постійних виставок. Але саме тому мені особливо приємно, що на престижних арт шоу мої роботи викликають щире, майже дитяче захоплення.
– Який процес створення хустки — від ідеї до готового аксесуару? Чи працюєте ви самостійно, чи маєте команду?
Як я вже казала, усе починається із задуму та внутрішнього імпульсу. Далі – довгий процес композиції, пошуку кольору, фінального малюнку. Я працюю повністю самостійно на всіх етапах – від концепції до друку та підготовки до продажу.
– Яку пораду ви дали б молодим українським дизайнерам, які хочуть поєднувати мистецтво з модою?
Бути художником і дизайнером – це не професія, а спосіб життя. Він вимагає великої самодисципліни, внутрішньої енергії, готовності до невизначеності. Раджу чесно відповісти собі: чи готові ви жити саме так?
