Археологічні дослідження Давнього Вишгорода тривають уже понад дві сотні років. До всеукраїнського дня археолога співробітники КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник» підготували список найбільш яскравих археологічних знахідок із території міста. Вони розташовані не за умовним «рейтингом», а відповідно порядку відкриття. Всі перелічені артефакти зберігаються у Вишгородському історико-культурному заповіднику.
1. Гончарний центр ХІ – початку ХІІ ст. (1936 р.). Під час роботи Вишгородської експедиції під керівництвом Федора Козубовського та Теодосія Мовчанівського на схилах одного з ярів поблизу сучасного греко-католицького Собору Вишгородської Богородиці були помічені виходи значних масивів випаленої глини: так у Вишгороді було виявлено перші два гончарних горна. Роботи, що проводилися в цій частині стародавнього міста в подальшому (1947, 1961, 1989, 1990, 1992, 1995, 2002, 2004–2005, 2008, 2013–2017, 2019 рр.) дозволили встановити наявність тут посаду – відкритого (неукріпленого) ремісничого району. Посад був найбільшою частиною Давнього Вишгорода, площа якого, за сучасними підрахунками, перевищувала 19 га. Його населення спеціалізувалося на гончарному виробництві. На цей час на території посаду розкопано понад два десятки гончарних горнів, ще більше виявлено повністю зруйнованими або, з тих чи інших причин, не було досліджено. Всього ж, за підрахунками науковців, тут одночасно могло функціонувати 250–300 горнів, що дозволяє вважати вишгородський посад найбільшим середньовічним гончарним центром у Східній Європі. Сучасні археологи вважають, що такі колосальні об’єми виробництва були спрямовані передусім на потреби населення Києва, в якому слідів власного гончарного виробництва практично не зафіксовано.
2. Поховання знатної скандинавської жінки Х ст. (1985 р.). Під час будівництва кінотеатру «Мир» (нині – Центр дитячої творчості «Дивосвіт», просп. Шевченка, були випадково виявлені перепалені людські кістки та білястий попіл, а також так звана «черепаховидна» застібка-фібула, білонова підвіска та срібне скроневе кільце з намистиною гірського кришталю. Особливий інтерес становить фібула. Даний різновид застібок являвся одним з найяскравіших елементів скандинавського жіночого костюма і датується першою половиною – серединою Х ст. Такі предмети археологи відносять до числа «етновизначальних маркерів». Тобто, вони не могли бути предметом торгівлі, а безумовно свідчать про походження похованої. Тут було поховано за обрядом трупоспалення жінку-скандинавку, що мала високий соціальний статус.
3. Поховання найманців-кочовиків кінця ХІ – ХІІ ст. (1989 р.). Під час огляду траншеї водопроводу по вул. Першотравневої (сучасна вул. Межигірського Спаса), в 130 м південніше сучасного цвинтаря, археологами на чолі з Олександром Сєровим було виявлене групове поховання чотирьох людей. Вочевидь, вони були перекриті спільним курганним насипом. На південному кістяку зафіксовано значну частину кольчуги, а поруч із ним – шаблю з залишками піхов, набір наконечників стріл та два ножі. Зліва від поховання виявлено передні та задні кінцівки коня, на яких лежала пара стремен та дві підпружні пряжки. Зліва від другого кістяка також знаходились рештки коня з вудилами в зубах та парою стремен біля кінцівок, а також набір наконечників стріл. Автори знахідки слушно атрибутували її як могили печенігів, котрі як представники «чорноклобуцького союзу» входили до складу вишгородської дружини. Окрім характерного поховального обряду та інвентаря, на користь такого висновку свідчить і вигин стегнових кісток, притаманний вершникам-кочовикам. Два інших захоронення були здійснені за християнським обрядом. Усі небіжчики представляли інтернаціональну князівську дружину і загинули під час бойових дій. Поховання воїнів-кочовиків дають найбільш повне уявлення про озброєння вишгородських вершників кінця ХІ–ХІІ ст.
4. Візантійська бляха-решма ХІ ст. (1990) р. Експедицією під керівництвом Віктора Чабая в 1990 р. були проведені найбільш масштабні розкопки вишгородського посаду. На місці сучасної багатоповерхівки по вул. > Влада Литовченко: Шолуденка, 6А, поруч із нинішнім Музеєм давньоруського гончарства Вишгородського історико-культурного заповідника, виявлено частину стародавньої вулиці з розташованими обабіч садибами гончарів. Розкопано численні житла, гончарні горни та господарські споруди. Одна з найяскравіших знахідок виявлена в господарській будівлі першої половини ХІ ст. Це елемент парадного спорядження верхового коня – налобна бляха-решма. Прикраса відлита з бронзи у глиняній формі та позолочена. Зображено рослинний орнамент, що за стилістикою має візантійське походження.
5. Пряслице з графіті ХІ ст. (1996 р.). Пряслицями називають деталі веретена – тягарці, що надавали йому рівномірного обертання. За княжої доби їх робили із так званого овруцького пірофіліту – сланцевої породи, що добувалася лише на Овруцькому кряжі на півночі Житомирщини. Для давньоруських пам’яток це досить традиційна категорія знахідок, проте серед них виділяються пряслиця із продряпаними написами-графіті. На території Вишгорода в різні роки знайдено кілька пряслиць із жіночими антропонімами («НЕВЕСТОЧЬ», «ИУЛИАНА», «ЛИДИА», «БЛЯТЫ»), що означали належність конкретній майстрині. Найдовшим серед подібних епіграфічних пам’яток Давньої Русі є графіті з 58 знаків на пряслиці з розкопок 1996 р. (керівники – Руслан Орлов і Віталій Козюба) північніше Борисоглібської церкви, в якому, вірогідно, фігурують імена «ЧЕПОУРА» і «ПЫПЪНА».
Мал.1 – розкопки гончарного горна в 1936 р.;
Мал.2 – скандинавська «черепаховидна» застібка-фібула Х ст. (розкопки 1985 р.);
Мал.3 – речі з поховання воїнів-кочовиків кінця ХІ – ХІІ ст. (розкопки 1989 р.);
Мал.4 – кінська налобна бляха-решма (розкопки 1990 р.);
Мал.5 – пряслице з графіті ХІ ст. (розкопки 1996 р.)
